[480x480]
Отже, портрети Сталіна на День Перемоги в Москві будуть. Неосталіністи можуть радіти, консервативна частина ветеранів теж. Головна ідея акції розміщення портретів пов'язана з достовірністю історичного колориту, і вона містить деяку частку істини.
Але принципові дискусії навколо цих портретів велися не стосовно колориту історії, а щодо оцінки ролі особистості Сталіна у війні і взагалі в історії. У них істотного прогресу досягнуто не було: активні учасники залишилися при своїх думках. Звичайно, дехто молодший, хто раніше не замислювався глибоко про історичні проблеми, міг бути перетягнутий на той чи інший бік. Але це - можливість чисто теоретична. Молода людина, ні про що глибоко не думаючи, навряд чи серйозно турбуватиметься такою проблемою.

Щоб зрозуміти, в чому «сухий залишок», треба виходити з того, що якщо портрети Сталіна розміщують у святковій столиці Росії, «значить це комусь потрібно».

Читати більше - http://politinform.at.ua

Кому? По-перше, ветеранам-консерваторам. На перше місце я ставлю їх не за значенням на даний момент, а з природної поваги. Серед ветеранів повних сталіністів не так вже й багато у відсотковому відношенні. Більшість ветеранів - «прихильників Сталіна» не стільки є не розчарованими шанувальниками вождя, скільки прихильні традиції, ореолу, ритуалу. «Мене кликали в бій ім'ям Сталіна», - і це факт. Навіть якщо ветеран і розчарований у світлому образі, він не може прийняти відмову від стандартних формул того часу. Священний зміст - священна форма.

По-друге, портрети Сталіна потрібні «цінителям історичного колориту». Вони беруть вищеописану точку зору ветеранів, оцінюють її як історичний факт, який треба відобразити в святковому вбранні Москви.

На третьому почесному місці - неосталіністи, сучасні люди, які вважають правління Сталіна великим благом для СРСР. Тут я не хочу обговорювати спроможність їхніх поглядів, зупинюся на досить очевидному. Воно полягає в спірності всіх досягнень Росії і країн СНД останніх років, у безспірному краху перебудови як спроби демократичного реформування СРСР, в беззаперечності фактів соціальної несправедливості та корупції в пострадянській дійсності. У цьому і найближчому минулому - поразка, в кращому випадку - не безумовний, отже - сумнівний, прогрес. У сталінському минулому - перемоги, в тому числі - Велика Перемога. Ціна перемог і їх справжній зміст - спірні питання, факти перемог - безперечні факти. Перевага віддається безперечному.

В одній зі своїх статей я зробив припущення, що неосталінізм пов'язаний з соціально-політичним нігілізмом. Не бачачи явних перемог, видатних досягнень пострадянського періоду, люди пов'язують це з природою політичного режиму. Демократія як поняття дискредитована в свідомості значної частини суспільства. За даними опитування ВЦИОМ (Lenta.ru: Новини, 14.04.10), 72% росіян готові віддати перевагу порядку перед демократією. Якби мені поставили таке питання, я б відмовився відповідати. Логіка на рівні «Ви віддаєте перевагу хлібові «Бородинський» чи автомобілю «Тойота»?». Демократія не може протиставлятися порядку, так само як продукт харчування транспортному засобу. Але ж розумні люди одразу все розуміють! Порядок зв'язується саме з відсутністю або граничним скороченням демократії. Нинішній політичний режим Росії нерідко критикується в ЗМІ як недостатньо демократичний. Виходить, демократія - це бардак, і той фальсифікований. Настільки «райдужне» бачення дійсності породжує наплювательське ставлення до обов'язків виборця і цивільної відповідальності взагалі. Безвідповідальні люди можуть розглядати портрет Сталін як символ відкату від демократії або як визнання демократами свого безсилля на тлі істинно великого лідера. І те, й інше, при бажанні, розглядається як привід морально дистанціюватися від реальної політики - «це не моє».

Інший «сегмент споживання» для портретів Сталіна показав Леонід Радзіховський у статті «Дурна нескінченність банальності» (сайт «Ехо Москви», 17.04.10). Автор звинувачує неосталіністів в точності в тому, в чому ті звинувачують своїх опонентів - тривіальність суджень, пересмикування фактів і т.п. Останній аргумент - факти фальсифіковані. Головне - Сталін, виявляється, потрібен владі, щоб «топтати своїх підданих». Владна ідеологія Росії пов'язана, на думку Л. Радзіховського, з культом державності, мілітаризму й імперіалізму, і Сталін потрібен, щоб все це виправдати. Той же самий культ був характерний для багатьох адміністрацій США, і для цього їм не потрібен образ Баррі Голдуотера чи іншого одіозного співвітчизника. Той же культ характерний для Ізраїлю, тільки, беручи до уваги його малі розміри. Знову-таки, не пропагують сіоністи образ царя Ірода (адже яка була худоба!). Думку про використання образу Сталіна для виправдання антинародної політики вважаю неспроможною. Для консолідації суспільства навколо якоїсь авторитарної, тоталітарної ідеї потрібні приклади однозначно позитивні. Образ Сталіна вже не може сприйматися однозначно позитивно більшістю населення будь-якої країни СНД. Що стосується неосталіністів, вони не можуть бути цільовою аудиторією пропаганди просто антидемократії. Вони є «ентузіастами» цілком конкретної особи - І.В. Сталіна, і не факт, що вони з захопленням візьмуть будь-якого диктатора. Будь-які ж недемократичні прояви режиму, демократичного за номіналом, будуть ними сприйматися як вилазки парвеню, жалюгідна пародія на сталінізм.

Отже, Сталін і його портрети потрібні неосталіністам, консервативним ветеранам, любителям історичного колориту і тим, кому на все начхати.

Зі Сталіним деяка ясність є, але напередодні Дня Перемоги треба згадати його головного противника на міжнародній арені, справжнього ворога всіх народів. Адже в Німеччині ідея вивісити портрет Гітлера може народитися тільки в глибокому підпіллі, і навряд чи буде здійснена. Чому? Заборонено законом. Гітлер затаврований ідеологічно. Все це так, але це - не головне. Наведу приклад приземлений, що часто зустрічається на дорогах. Поряд з розкішними «Мерседесами», респектабельними «Фольксвагенами» недавніх років випуску зустрічаються у нас «Ауді-100» 80-х років випуску, в народі лагідно звані оселедцями. І ось виїжджає на трасу така машина, вся вкрита слідами віку і нещадної радянської експлуатації і ... злегка поскрипуючи, набирає швидкість 190 км / год. Якщо люди живуть в країні, що виробляє такі штуки, у них немає комплексів, для заспокоєння яких потрібен образ тирана.

Є «Мерседес» - не потрібен Гітлер. Є ВАЗ - ...