Тріпоче листя весело на вітрі,
В поточині тихесенько вода журчить,
Промінням золотавим сонце світить,
Своїм теплом щоб в світі душі сполучить.

І благодать солодкої знемоги
Голубить тіло… І дивам кінця нема!
Я в світі цьому всюди наче вдома,
Куди б не подивилася, де б не була.

У повній тиші, де людей немає,
Нема печалі, втрат і смутку гіркоти,
Мене торкає ніжність до комахи,
Її нестримна жага жити і творить.

Розчісує тихенько вітер трави,
Кружляє зграйка ластівок у небесах
Під білими купчастими хмарками,
Щебече дзвінко, славить світу чудеса.

Від красоти аж серце завмирає,
А від захоплення з’являється сльоза
Дивинами, що погляд притягають,
І тим життям, яке нам Бог подарував.

15.09.2019