Душа, наче джинси, затерта та рвана,

Та пісню співає так тихо, так гарно,

На зрізі шар снігу – спадистий край прірви,

Його вчора ломом нарізав наш двірник.

Упасти б в туманну ту прірву всім тілом,

Зчесати всі боки… Чи стати вітрилом?

Розвіяти пісню свою вітром в полі,

Кричати й співати… забути паролі.

Паролі до серця, що вкрай надірветься,

Життя, що невдовзі уже обірветься.

Душа, наче джинси, затерта та рвана…

Навіщо так жити? В душі тій нірвана.

Занедбана, скривджена, з болем повінчана…

Знесилена, зморена, горем помічена.

Атан Кабир

04.04.2013