Це не притензійний запис, не сповідь ..а чому я вибачаюся, власне, та й перед ким? тому , що вважається. що коли пишеш у жж, то підсвідомо бажаєш бути почутим (чи то пак прочитаним)?
А якщо те, що я пишу тут якраз читає менша кількістьь лєдей, якщо взагалі читає. Ну, якраз читає лише одна суттєва для автора людина. Знаєте, що таке по-справжньому бути самому? Це коли у тебе навіть віртуально немає "друзів". Це коли навіть знайомі з тобою не спілкуються.
Можливо, хтось реагує і спокійніше. Маю розкланятись : вибачте, але не я. Я сьогодні читала книжку по своїй спеціальності, там фраза була:"Коли намагаються вербалізувати емоції, то останні програють у безпосередності, але виграють ув усвідомленості та інтелектуалізації". Але. Але навіщо ітелектуалізована емоція, поставлена на служба когнітиву? У них ролі чітко розподілені. Це я до того, що мені важко підбирати слова та казати чітко та зв"язно. І,як на мене, то це ще дужче свідчить, що мої емоціїї безпосередні.
Шатобріан писав: "Це відчував я, а не якась бездушна машинка". Так от це відчуваю я. Вакуум спілкування і абсолютно недолугі контакти з оточуючими-усе, що я маю. Прикро, що людина, яка не "тусує" і не "висить" просто виявляється непотрібною і нецікавою.
Дорогою додому я задавался питанням: чому мені зручніше перекинутися парою фраз із малознайомою людиною та відчути її доброзичливість, але без подальших "зобов'язань" та "поглиблень"?
Сьогодні ж я мала корисний урок. Розмова велася між трьома людьми, двоє з яких із різних причин не можна назвати цілком адекватними на момент бесіди нашої. По-перше, один із співрозмовників сказав мені, мене послухавши :"Ти людина із низькими комунікативними навичками? Ти просто істеричка. І не вір у міф, що каже, ніби у дорослому віці не знаходять друзів. Неправда, знаходять". А от другий співрозмовник розповів, що усі його контакти із людьми припиняються після 2-3 тижнів. "Я беру від людини усе, що можна взяти. Потім людина для мене вичерпується. Я ніби перехожу на новий рівень, а людина застрягає на попередньому". І це НЕ енергетичний вампіризм. Це реалії. Це трапляється. Але кожен(і це вже сумна "притча во языцех") думає , що його омине.А от і ні. Кожен може залишитися абсолютно один.
Яка у мене самооцінка? завищена?-ніби й ні. Занижена?-теж не сказала б. Адекватною я боюся ї визнати, тому що це означало б, що я безнадійна. Істеричка, честолюбива, неврозна, схильна до самокопань (у нас то зовуть рефлексією і кажуть, шо вона необхідна для досконалого самопізнання). так знаєте що оді? в дупу ту самопізнання. Дурні найщасливіший народ, вони менше знають та міцніше сплять.
Коли не палиш, не вживаєш , а тим паче не зловживаєш, свідомість гаряче-гостро розпачливо ясна. Але якшо ти просто не починав, то маєш шанс. Але якшо сам просто не захотів, то навряд чи повернешся. Я вже не повернуся до випивки, до сигарет не повернуся. Мені залишається моя розпачлива свідомість. Я б і хотіла. Абсурд у тому, що ви силитеся кинути,я ж-силюся почати. Але зараз проти мене нездоланні аргументи проти. Хаха,щоб ви знали - моє життя- втілена в абсурд іронія.
Можливо, ніхто не хоче зі мною дружити через цей сарказм. Може я загралася у цинізм. Я вам що, дитина, щоб бавитись?
Шо мене дратує? я скажу прямо: коли збирається компанія, то особисто мені телефонують хіба шо , коли стається ЧП чи хтось здихає в амазонських лісах (хтось страшно раритетний, що це є траур усіх і вся). Я приходжу із кимось. Мене немає. Знаєте чому? я ще нікому не підлизала як слід.
Оточуючі намагаються хизуватися своїм інтелектом. Я за модою на слідкую, завраз шо, модно бути Вумним? У вас погано виходить імітувати, Станіславський відрубує своє "Не вірю!" і нервово палить у сторінці, гамуючи пост-травматичний шок після зустрічі із лицедіями-інтелектуалами.

Речі ніколи не змінять себе.
Жодну проблему не можна вирішити на тому рівні, на якому вона виникла.