Слушать этот музыкальный файл

Чорний квадрат за вікном, заіржавіло скло, я ніби об’єктив фотоапарата
Вловлюю тіні, напівтони, барви розмиті павOдком світанку
Час засинати, бачити сюрні сюжети, що мають стосунок до мого „хочу”
Я підсвідомо впадаю у відчай, можу кричати, але от не хочу.
Від імені тих, хто оточує мене, я себе послала під три чорти лісом.
Знаю, що зміни, які народились в мені – та річ, до якої ніколи не звикну.
Ці думки, ці втечі у себе, - нахабні і містять в собі неповагу.
І страх непоборний сказати банальність, безтактність, вульгарність
У голові робить глибокую рану.
Сама себе їм на обід, на сніданок, вечерю, курю по обіді...
До дна випиваю всі сльози, аби не побачили і не сказали – „не сила...”
Одне і те саме, повороти пружини, яким не буде кінця-краю...
Ці люди, обличчя... Я з вами не вмію, я з вами повільно зникаю.
Я плачу у воду і цим ображаю природу.
Зруйнований храм, як зруйнований рай, позаяк
Ми далі живемо, псуючи уроджену вроду,
Що старість скалічить, безжально назвавши сміттям...