Чи ти підеш так само, як відходить сніг?
Я знаю точно, так і буде.
по собі лишиш мокрі сліди ніг,
без відповідей запитання всюди.
Оголюючи жовті,як пеньки зубів у діда,
Недопалки розкислі у калюжах,
Замариновані хилявою весною,
Ти йдеш - і всю історію паплюжиш.

Не те, щоб сумно
і не те, щоб гірко...
Скоріше за все гидко...

Твоя чарівність ніби сніг,
Короткий тріп під мескаліном.
Блискучий, нетривкий,як мить,
Що розтяглася на години.
Пекучий, ніби біль,
в'язкий , мов сон,
як сором, що обпалює окропом...
Жалкий пісок,налиплий на окістя риб,
Що скніюють під морським сиропом.

Не те, щоб прикро і не те, щоб важко.
Це так вмирає казка.