Порозкидало нас усіх життя,
Від сходу сонця і аж до заходу,
Вже ти- не ти і я- уже не я,
Ми вже гібрид незнаного народу.

Чи позбираєш знову нас усіх,
Ти моя нене, рідна Україно?
І чи пригрієш ти дітей своїх
Їм скажеш ніжно: ,,Ти моя, дитино.”
Ми вже врослись міцним корінням
І в кожного у нас нелегкі долі,
Та Україна досі сниться нам
Калиною і волошками в полі.

Де не були б ми і в яких краях,
Поріг батьківський, дім свій памятаєм.
Хоча коли повернимось назад,
Про це самі з тобою ми не знаєм.

Пороскидало нас усіх життя,