із року в рік ми зкидуємо свій епідерміс для чогось нового,  для нового шару шкіри, який, я знаю, буде день за днем вбирати в себе дим від твоїх сигарет. Ти не хочеш кидати палити, або вже не можеш, а я іноді не можу дихати від того повітря, ніби маленьке янголя помирає всередині мене, кожен раз коли ти палиш, але я люблю тебе і не можу відмовлятися від кожної смердючої хвилини з тобою. Чуєш?

Чому люди не розуміють мене? Чому повітря таке важке? Чому Небо ще голубе, а навколо вже все сіре?, хоча воно і не має бути таким бо ще осінь. Може через тиждень або два ми будемо збирати букети з різнокольорового листя, а може розбіжимося кожен по своїх кутках. Чуєш?то осінь стукає у вікно...