Напередодні свята Закоханих я хочу висловити найщиріші слова своїй
сестричці, адже любов - це не тільки інстинктивний потяг до протилежної
статі, але й щось глибше... Щось святіше... І, я вважаю, що День Святого
Валентина - це нагода забути про повсякденні справи, побут, і сказати
"Люблю..." тим, хто цього заслуговує.


Отже, сестричко, чи памя'таєш ти шепотіння у повній темряві нашої кімнати,
секрети,таємничі плани і задуми, наше скрадливе хихотіння? А тихі сльози?
Ти пам'ятаєш ранки Миколая? Ти пам'ятаєш, як ми разом купались у ванні, -
оті бульки,плескіт і вереск,коли мило заходило в очі? Ти пам'ятаєш, з яким
хрускотом ми гризли цукерки,які нам забороняли їсти? Ми виросли і стали
іншими. Але ми досі пам'ятаємо мерехтливу пітьму, міцні обійми в День
народження.У нас досі є таємнича країна,куди НІХТО,окрім нас, не може
потрапити.


У нас спільні спогади, яких ніхто не знає. У нас спільні печалі,яких ніхто
не зрозуміє. У нас спільні радості,які є нашим таємним скарбом.
Наші життя пов'язані навіки. Я ЛЮБЛЮ тебе! І дякую, що небо подарувало
мені ТЕБЕ...