Чомусь хочеться писати, думати і розмовляти українською мовою...Це так приємно. І день сьогодні особливий - День Святого Миколая. Свята наближаються. Згадуєш дитинство, якісь маленькі подробиці, такі незначні, але милі і дорогі. Подарунки, таке довге чекання, несподіванність та щирість, посмішки, тепло, затишок. Я сильно ідеалізую напевно. 

Дуже часто страждаю через це...

Гуляла сьогодні увечері безлюдною вулицею, сподобалось дуже. Зима справді казкова цього року. Знайшла кошеня, воно таке холодне, маленьке, так прагне жити. Так жалібно кричало у снігу, стало так жаль...Тепер воно живе у мене деякий час. Його право на життя мені довелося відстоювати годину у суперечці з рідними. Ніякої теплоти і розуміння зараз. Може, я сама цьому причина...Звичайно ж, я не відповідаю їх уявленням про доньку, я взагалі не маю права називатися членом суспільства. Їх аргументи вбивають мене, я втомилася. Важкість буття. Просто мені не потрібно їх суспільство з його жорстокістю  та байдужістю. Адже на місці цього кошеня може опинитися будь-який з нас. І ніхто просто не зможе допомогти...

Стало сумно...