http://www.istpravda.com.ua/reviews/2012/08/7/89882/ Тимоті Снайдер: "Янукович заперечує Голодомор як акцію, спрямовану проти українців. Але це було саме так" З його точки зору навіть совєцький терор тридцятих років був значною мірою функцією військових приготувань Сталіна. Винищуючи українських селян і польську національну меншину, совєти автоматично позбавляли розвідку ІІ Республіки шансів на розбурхання антикомуністичної ірреденти. Снайдер наводить порівняння совєцьких репресій щодо поляків у СССР у 1937-1938 роках із тими, які спіткали мешканців східних околиць ІІ Республіки в 1939-1941 роках. На його думку, "політика, яку вели у новій совєцькій прикордонній зоні в 1939-1941 роках, була хоча й шокуючою з точки зору жертв, але під певним оглядом порівняно м’якшою від підходу совєтів до польської проблеми в 1937-1938 роках". Згідно зі Снайдером, чотири п’ятих із репресованих у 1937-1938 роках були страчені, тим часом "принаймні чотири п’ятих жертв 1939-1941 років вижили". В обох випадках кількість убитих поляків становила близько ста тисяч. Американський історик, гадаю, делікатно дорікає польській стороні за брак реакції на Великий Голод і репресії тридцятих років. Варто нагадати, що натяки Снайдера, на жаль, знаходять підтвердження у результатах досліджень Яна Яцека Бруського, згідно з якими керівництво ІІ Республіки з політичних міркувань "прийняло тоді рішення про відмову від більш активних дій на українському ґрунті". Тимоті Снайдер: "В Україні було два голодомори - радянський і нацистський" Звісно, Республіка тоді не була спроможна вести війну проти Совєцького Союзу, і що ще важливіше – перемогти у ній. Так само, втім, вчинили й інші країни Заходу, ігноруючи трагедію Радянської України. Проте це не змінює факту, що одна з найбільших трагедій XX століття розігралася поруч, майже на польських очах, а Польща не вчинила (чи, може, не могла вчинити) нічого, щоб допомогти мільйонам замучених голодом і сотням тисяч людей, яких убивали одразу за нашим тодішнім східним кордоном. Заслугою Снайдера є показ того, якими близькими навзаєм були на Волині на позір такі далекі одна від одної організації, як Комуністична партія Західної України та Організація Українських Націоналістів. Нерідко обидві ці партії співпрацювали між собою, а водночас нишком навзаєм прошивали одна одну агентурою. "На Волині обидві групи обіцяли суспільну й національну революцію. Саме комуністи говорили про "остаточне рішення" національних проблем у регіоні, що означало знищення поляків як політичного класу". Цікаво, що комуністи в середині тридцятих років убили низку осіб, які були визнані ними за поліційних інформаторів. Принаймні в одному випадку тіло інформатора було розрубане на частини (позбавлене рук і ніг). Це дуже важливий факт, коли ми згадаємо про долю поляків на Волині в 1943 році. Іноді в описах польсько-совєцьких розвідувальних дій Снайдер заходить, по-моєму, занадто далеко. Сумніви породжує, скажімо, запропонована автором гіпотеза про комуністичну провокацію у випадку вбивства Тадеуша Голувка, відомого депутата від безпартійного блоку співпраці з урядом, який виступав за надання українцям культурної автономії.