[250x300]
Вона сиділа в коридорі і плакала. Усі проходили повз, ніхто не зупинився, щоб утішити її чи заспокоїти. А вона хотіла, щоб хтось її підбадьорив, сказав, що все буде добре, але нікому не було до неї діла. Вони кожен день зустрічалися з такими як вона. У неї в руці була підписана заява на аборт. Але вона не хотіла вбивати цю дитину, вона хотіла залишити її собі. Проте життя не надавало зараз їй такої можливості.
Вона любила дітей. Ще з юності мріяла, як буде виховувати власних, давно підібрала їм імена. Вона мріяла про велику дружню сім’ю. Вона усміхалася, коли бачила на вулиці дітей і так хотіла теж гуляти з малюками. А потім зустріла його. Він був чудовим, чуйним, милим. Вона могла легко на нього покластися. Але часто ми робимо помилки, за які дорого платимо. Їхні стосунки стрімко пішли вгору і скоро вони опинилися в одному ліжку. Вона не переживала, бо знала, що на нього можна покластися, він не підведе. Але ідеальних людей не буває, усі мають право на помилку, тому вона і сидить тут.
Через деякий час вона відчула, що відбувається з її організмом щось не те і пішла до лікарні. Їй сказали просто: вагітна. Це прозвучало як вирок, а мало б як радісна новина. Вона завжди мріяла, що ця звістка її ощасливить, а не засмутить. Куди їй зараз дитину? Вона живе з батьками і бабусею в однокімнатній квартирі на околиці міста. Батько не працює, бабуся прив’язана до ліжка, мама працює на трьох роботах, а вона ще вчиться. Вона пішла до нього з цією звісткою. Він заборонив їй народжувати, сказав, що дасть гроші на аборт, але не дасть зламати своє життя. Вона не мала до кого піти за порадою. Вона хотіла залишити дитину, але не могла. Вона не бачила ніякого виходу.
У центрі планування сім’ї психолог з розумінням віднеслася до її проблеми. Лікар порадила народити дитину, віддати у дім дитяти, а потім, коли настане можливість, забрати. Але вона не могла. Вона завжди була проти абортів, але не могла і народити. Що скаже мама? Що подумають сусіди? Та й не було належних умов для вагітності. Постійні стреси, нерви, недосипання. Та й хворіла вона часто. А хто її забезпечить вітамінами, відповідним харчуванням, спокійною атмосферою? Тоді жіночка їй тихенько шепнула про одну річ. Вона могла б народити дитину, була б забезпечена усім, але потім маля потрібно віддати. Простіше - вона може продати немовля. Пари, які не можуть мати своїх дітей, куплять у когось дитину і виховають як свою. Але вона не могла так зробити. Це ж її крихітка… отак продати? Ні. Ніколи.
Залишався лише аборт. Вона отримала дозвіл. Її ніхто навіть не вмовляв передумати. Для них це звичайна справа і завтра вона повинна з’явитися на операцію.
Вона поплакала і пішла додому. Там у неї ніхто нічого не запитав, усі були заклопотані. Вона цілу ніч не спала, а зранку, зібравшись, пішла до лікарні. Гроші їй передав її хлопець, як і обіцяв, але не прийшов її підтримати. Вона розуміла, що дороги назад немає, але вона ще може обернутися і втекти. Ну народить якось, можливо зможе виховати. Піде на роботу, буде підробляти. Вона гарно вишиває, в’яже, малює. Буде писати курсові. Але знайде підробіток. Зараз це здається таким реальним, але насправді так важко.
Перед нею були сходи лікарні. Залишилося піднятися, підійти в реєстратуру, а потім палату і все. Вона знову заплакала. Сіла на сходи і задихалася від сліз. Раптом хтось тихенько шепнув їй на вушко: «Не плач. Тікай». І вона послухалася. Не подивившись на свого порадника, вона бігла, як від вогню. Вона тікала від своєї помилки, яку майже не зробила.
Вона цілий день гуляла містом. Знайшла багато оголошень про роботу. Так, вона могла знайти собі під заробіток, але хто допомагатиме з немовлям і як відреагує рідня.
Ввечері вона прийшла додому, підійшла до мами, упала їй в ноги і заплакала. Вона розказала їй усе, більше не могла мовчати. Вона була готова, що мати її осудить, накричить, але дитя вона не вб’є. Мама нічого не відповіла, лише обняла, поцілувала і промовила: «Якось воно буде. Виживемо». Не вірилося, що все насправді так обернулося. Вона раділа, що мати надала їй надію.
На наступний день вона зустріла його. Він взнав, що вона не зробила аборту і залишає дитину.
- Ти що робиш? Я не зможу тобі допомагати. Я не можу на тобі одружитися. У мене немає грошей. Ти собі життя ламаєш. Подивися в яких умовах ти живеш. Дитині потрібна сім’я.
- Я дам малюку усю ласку і тепло. Без тебе проживемо. А що гроші? Знайду.
- Та кому ти потрібна з дитиною? Хто тебе захоче?
- Знайдеться хтось, кому буду потрібна.
- Наївна. Ти ламаєш собі життя.
Він обернувся і пішов. А вона уже не плакала. Хоча усе відбувалося не так, як вона хотіла, але у неї буде немовля, її кровинка і вона віддасть останнє, щоб її дини та не відчувала нестачі.
Її підтримували батьки, родина, знайомі. Усі з розумінням віднеслися до ситуації. Вона зустрічалася з такими ж як вона. Відвідувала центр соціальної допомоги. Так їй надали тимчасову роботу.
Через дев’ять місяців у неї народився хлопчик. Маленький, але жвавий. Він усміхався своїй мамі і ще не знав, що можливо не матиме багатого життя. Але його життя було багатим духовно. Синочка виховував також її тато, який завжди удома. Мама теж приділяла увагу онуку. У центрі матусі приносили їй одяг для малятка, який для їх діток був уже маленький. Інколи давали іграшки. Одна матуся віддала їй стару коляску, яка була не в найкращому стані, але, відремонтувавши, її ще модна було використовувати. Вона спілкувалася з такими ж як і вона. Кожен день розуміла, що вчинила правильно, утікши. Жаль, що не знає свого спасителя і немає кому подякувати.
Синочок підростав, а вона заробляла на життя та закінчувала навчання. І гріх було жалітися на життя. Одного осіннього дня, прогулюючись у парку, вона зустріла його. Вона не знала, що йому сказати, але не втекла, коли він підійшов.
- Вибач. Я тоді злякався і втік. Я не знав, що робити. Я хочу повернутися. Я хочу створити сім’ю. Я хочу бачити свою дитину. Не відштовхуй мене.
- Усміхнися до нього. Бачиш, як він тягне до тебе ручки.
Із будь-якої ситуації можна знайти вихід. Потрібно лише постаратися і знайти сили. Кожен рік через аборти не народжується тисячі дітей, помирає тисячі душ. А серед них могли б бути і науковці, і філософи, творці та просто люди, які могли б змінити наше життя на краще. Причини різні: соціальне та фінансове становище, неготовність стати батьками та ін. Але потрібно пам’ятати, що за свої вчинки ми відповідаємо самі. Також не можна залишати нікого одних, які опинилися у такій ситуації. Якщо ми сьогодні допоможемо неблагополучним сім’ям, дамо їй надію на життя, то завтра від нас відійде демографічна криза.