Коридор. Я зібрала свій чемодан, поклала твої ключі на столик біля вхідних дверей, не залишила тобі нічого крім спогадів. Обернулася. Ти стояв і дивився мені у слід, але не зупиняв. Ти давав мені можливість піти. Я опустила очі. Я знала, що так буде. Від долі не втечеш.
Я одна з тих небагатьох, які приречені на самотність. Подруги випарувалися, як капля води у спекотний день, ніби їх і не було. Головною у моєму житті була кар’єра. Я присвячувала їй все своє життя. Відпустку брала рідко, щоб поїхати до рідних. Відпочивала далеко від дому, щоб побути однією. Я була одна.
Але в моєму житті з’явився ти. Я пам’ятаю той день, коли ти переступив поріг нашої фірми, так ти увійшов у моє серце. Наша співпраця була тільки роботою, про більше я думати не могла, бо знала, що нічого з цього не буде. Не буде принца, не буде весільного плаття, не буде торта… Нічого не буде. Ти усміхався мені і цю усмішку я розцінювала як приятельську.
Я не буду заглиблюватися у розвиток наших стосунків, але ми вже три місяці жили разом. Я просто захотіла повірити у те, що все таки не залишуся одна. От і пішла на такий крок.
Я стиснула ручку, щоб відкрити двері, але водночас хотіла, щоб ти зупинив мене. Але ти стояв. Не сказав ні слова.
Я сіла у свій білий мерс і заплакала. Я полюбила. Полюбила як підліток. А ти посміявся над моїми почуттями. Засвітився екран телефону. Це дзвонив ти. Але я не могла говорити, невідомий ком стояв у горлі, я задихалася від своїх сліз. Що ти хочеш мені сказати? Чому не сказав, коли я йшла, чому не зупинив? Я поїхала додому.
Відчинивши двері своєї квартири, я відчула, як з усіх кутків повіяло самотністю. Я давно вже живу сама. Батьки переїхали у передмістя, потіли відпочинку. Я цілком можу себе утримувати. Я добре заробляю, можу дозволити собі багато речей. Але за ці грошу я не куплю твоєї любові. Підійшла до вікна. Заходило сонце. Я згадала, як дитиною любила милуватися заходом, як любила мріяти. Відкрила вікно. Повіяв теплий осінній вітерець…
Пішла на кухню. Включила чайник. Озирнулася. Я прожила тут немало, а коли жила з тобою часто заїжджала поливати квіти. А зараз ця квартира була для мене такою самотньою та темною.
Заварила чай. Стало легше. Пробувала всоте розібратися, що стало причиною нашого розриву. Спочатку все було добре, але через півтора місяця почали визрівати скандали. Через твою невірність. Я хотіла, щоб ти був лише мій. А ці постійні дзвінки від твоїх подруг мене почали бісити. Можливо я занадто емоційно все сприймала, але так не могло дальше продовжуватися. Ти не знаєш, як я плакала ночами у ванній, як читала твої e-mail, як уважно вивчала номера телефонів у твоєму записнику. А можливо не показував цього.
Знову задзвонив телефон. Знову ти. Ти не повинен чути мого голосу. Ти не повинен знати, як мені погано. Легше не ставало. Пішла у спальню, лягла. Думала засну. Не змогла. Перед очима ти. У голові лише слово «кохаю»…
Заснула десь під ранок. На роботу сьогодні не пішла. Підійшла до акваріуму, присіла і подивилася на золоту рибку, яку подарити мені колеги на день народження.
- Мала, - звернулася я до неї, - чому все так погано? Чому я не маю звичайного людського щастя?
Та що вона могла відповісти? Знову телефон. Я не подивилася хто дзвонив і підняла трубку. Хотіла, щоб це був ти.
- Послухай, ти погарячкувала трохи. Може не треба було йти?
- Чому ти мене не зупинив?
- Я давав тобі шанс.
- На що?
- На вибір.
Я кинула трубку. По щоках потекли гарячі, гіркі сльози. Я не повернуся до тебе, хоч хочу це більше за життя. Не увійдеш у річку двічі.
Дзвінок у двері. Я не хочу нікого бачити і чути! Не підходжу. Думаю далі. Дійсно, така дурна причина сварки. Але… Ти ж не любиш мене! І не любив! Казав, але не любив!
Вечір. Я зібралася, сіла в авто і поїхала по вулицях міста. Чомусь мені здавалося, що зараз все буде як в серіалі: я побачу тебе в кафе з іншою. І я побачила тебе. Одного. Ти стояв на зупинці, виглядав подавлено. Мені стало тебе жаль. Захотілося вибігти і обійняти. Але я сильніше надавила на газ і поїхала.
Попереду ніч. Дзвінок.
- Алло.
- Не тупи! Невже ти не бачиш, що він без тебе не може?
Це був його друг. Вони знайомі з дитинства.
- Я так більше не можу…
- А я не можу бачити як він топить горе в алкоголі. На ньому лиця немає. Він же тебе, дуру, любить. Просто сказати це не може. Та й натура у нього полігамна. Але ти ж це переживеш. Він же повертається до тебе.
- Я подумаю…
Тієї ночі я знову не спала. Думала чи дати тобі ще один шанс. Немає до кого звернутися.
Прокинулася в шостій ранку. Зібралася. Сьогодні конференція. Сьогодні останній день співпраці нашої фірми і замовника. Тобто тебе. Час плив так повільно. Біля восьмої я набрала твій номер. Потрібно розставити всі крапки над і. Ми не діти. Я вирішила, що я тобі скажу.
- Я чекав твого дзвінка. Послухай…
- Я повинна тобі дещо сказати…