Привіт, любий. Я давно планувала написати невеликий лист, який слугував би вісником моїх почуттів до тебе. Я сиджу біля вікна, навкруги так тихо, що здається ніби все завмерло. Не дивуйся, зараз 1:30.
Останнім часом мені часто приходиться сидіти біля цього вікна. Я думала про те, як вперше підійшла до тебе, і що потім образ твій не покидав мене ночами. Не знаю як це можна назвати і чи можна назвати коханням. Можливо: «Привіт, це черговий жарт моєї долі.»
Кожна хвилина, проведена з тобою, швидко проходить в минуле, в солодкі спогади, які заставляють тремтіти моє серце і душу. Я дуже довго шукала, не знаючи, що шукаю. Здавалося, у мене було все для звичайного життя , але я все одно чекала від долі, що вона підкине мені частинку щастя. Я блукала по невідомому мені світу, світу мрій або просто почуттів, які метушаться в постійному безладі. Але в своїх блуканнях я нарешті знайшла істину. Тепер у мене є ти – саме найдорожче у цьому житті. І я не хочу тебе втрачати, втрачати те, що я з таким тягарем знайшла. Повір мені, що я люблю тебе, люблю твої очі, твій ніжний і задуманий погляд, твої руки, твої дотики – все те, що невблаганно входить у солодкі хвилини буття.
Існує думка: «Нічого не відбувається просто так, нічого не буває даремно». Значить, ти в моєму житті путівна зоря, що освічує моє життя, залишає за собою довгий слід у Небесне Царство, царство зірок, до якого я буду прямувати до своєї долі.
Проведи мене у своє царство, царство кохання і щастя. Я дуже люблю тебе. Ми – рідні душі. Ти моя половинка, якої мені так не вистачало.
Я чекаю світанку, невблаганно чекаю нової зустрічі з тобою, з людиною, яка займає всі мої думки.
У мене є кохання, є ти і значить я щаслива. Хочу загадати, щоб наші дороги ніколи не розходилися, щоб ти завжди думав про мене, скучав, любив і був половинкою моєї душі.
А моя душа будує фортеці, повітряні замки, вона вічно відірвана від землі і живе високими почуттями, ідеалом кохання, ніжної доброти, творіння. Мені би дуже хотілося, щоб ці плани і ці прагнення у нас були спільними.
Жаль, що зараз ми не разом.
Проте недавно я почула: «Древляни вважали небо символом єдності і вічності. Коли люди дивляться на зорі, навіть коли знаходяться далеко один від одного, в цей момент вони разом.
Так давай подивимося на зорі…