Уривок зі щоденника:
Пройшло немало часу з того моменту, коли я зробила тут останній запис. Я закинула вести свій щоденник, бо немала часу і бажання. Але сьогодні я знайшла його серед купи мотлоху і перечитала з усмішкою все те, що там було написано. А останньою була вічна фраза: дива не буде…
А воно сталося. Хоча я до останнього не вірила, але воно сталося. Зараз мені 24. У мене є коханий чоловік, цікава робота, а через рік-два і можливо з’явиться син…
І сьогодні я хочу зробити запис, щоб довести самій собі та читачу, що інтуїція існує, що вона просто так не подає знаків.
Отже, я знала, що вийду за тебе заміж, коли мені було 15. Я була ще наївним дитям і ті перші твої слова назавжди викарбувалися у моїй пам’яті. Твоя посмішка зачарувала мене, вона сліпила більше за сонце, а ніжний погляд, яким ти обдаровував мене змусив розтанути моє серце, яке покрилося кригою розчарувань. Я не пам’ятаю того моменту, коли зрозуміла, що люблю, але точно знаю, що відчула: або ти будеш моїм, або я залишуся навіки одна. З того моменту я забула про інших і жила лише тобою. Я цінувала моменти, коли ти говорив зі мною, зберігала усі смс, які ти коли-небудь присилав. Я чекала моменту, коли ти зрозумієш про мої почуття і відповіси взаємністю. Але той момент ніяк не наставав. Ти проходив мимо і кидав мені лагідне «привіт» зі своєю сонячною усмішкою, а моє серце завмирало і я не могла відповісти, слова застрягали, не дійшовши до адресата. Так минали роки…
Ось мені минуло 16, і 17. Я пробувала будувати стосунки з іншими, але не могла. В них чогось не вистачало. І я не можу сказати чого. Я терпіла своє нерозділене кохання, мовчала і проводжала поглядом. Ти ніяк не реагував на мої знаки уваги, хоча всі давним-давно догадалися, що ти для мене важиш. А ти вперто не хотів казати чи знаєш, чи ні. Ти гуляв з іншими, розважався з ними, а мене ніколи нікуди не кликав. Твоє «привіт» стало для мене рефлексом і кожен ранок, ідучи у вуз, я змушена була побачити тебе і почути це слово, інакше день проходив на смарку. На цьому наша розмова дальше не заходила. Нехай читач не подумає, що ми ніколи не розмовляли, ні, ми спілкувалися час від часу, і ці розмови тривали більше одного слова. Кожен вечір я включала комп’ютер і заходила на твою веб-сторінку, розглядала твої фото і мріяла, що колись ми разом пройдемося вулицями парку, ти мене проводжатимеш додому, цілуватимеш під місяцем і в твоєму житті найважливішою буду лише я. Час минав, але мрії залишалися мріями. Я не могла слухати розповіді одногрупниці про тебе і зразу ж виходила, коли одна з них промовляла твоє ім’я. Мені боляче було чути ті слова, що лунали у твою сторону, компліменти, які пробуджували у тобі гордість, слово «люблю», яке чув ти від багатьох. А я губилася в загадках, думаючи як вони тебе люблять. Ти не відкидав їхніх признань, а я ніколи не знала, що відповідаєш їм. Можливо взаємність, не можливо, точно. Інакше вони б не крутилися біля тебе. А я боялася, що ти втечеш до них, забудеш про мене, і я для тебе залишуся лише сном. Я хотіла втекти, щоб не бачити цього, але не змогла ні вуз змінити, ні за кордон виїхати.
Я боялася, що одного ранку побачу тебе з іншою, яку ти обніматимеш і твоє «привіт» вже буде не тим, що завжди. Я плакала ночами, коли ніхто не бачив і не чув, виливала свій німий біль і знала, що потім буде легше. А легше не ставало. Чомусь у тебе не було постійної дами, ти видно хотів свободи і це тримало мене на плаву. Я знала, що поки у тебе нікого немає, мої шанси високі. Я згадую, як в моменти розпачу бігла до єдиної подруги, яка розуміла мене як ніхто інший. Я плакала у неї на плечі, а вона не знала як мене розрадити. Пам’ятаю, як крізь сльози чула її фрази, що перечили одна одну: «він дурак », якою вона хотіла розкрити мені очі на тебе справжньою, або ж «все у вас буде добре», якою вона мене заспокоювала. Ти їй не те що не подобався, вона не розуміла ніколи, що я в тобі знайшла, але не заперечувала мій вибір. А я вже кілька років знала, що вийду за тебе заміж. Думка хоч і абсурдна, але чомусь мені здавалося, що все буде так.
Коли ситуація змінилася в зовсім протилежну сторону, я вчилася на останньому курсі. Писала диплом, з-під лоба споглядала на тебе, коли ми зустрічалися в бібліотеці і вже звикла до свого болю. Я його не відчувала. Того весняного дня ти підійшов до мене і я вперше не почула твого «привіт», а ти ніжно поглянув на мене і сказав:
- Ти дуже змінилася за останні кілька років. Думаю нам є про що поговорити. Сьогодні. Ввечері.
І нам дійсно було про що поговорити. Я не пам’ятаю як дочекалася вечора, але він запам’ятався мені назавжди. Виявилося, ти знав, що подобаєшся мені, знав давно, але відповісти взаємністю не міг, тебе щось стримувало і кожен раз це була інша причина. Але не вітатися зі мною ти не міг. Це було своєрідним ритуалом, який ніхто не міг порушити. Ти поглянув у мої очі, попросив вибачення за страждання і попросив більше не мучитися, забути про все. Я гадала, що ти зараз скажеш мені те, що я зрозуміла давно, що нам не бути разом. Звичайно, ти з вищого суспільства, а я з нижчого. Наші дороги ніколи не перетнуться.
І раптом я відчула смак твоїх губ, твоїх м’яких губ, які цілували мої. Твій аромат я вдихала що є сил і старалася запам’ятати його назавжди. До того ти цілував мене тільки у моїх снах, і скажу тобі, я не розчарувалася у тобі. Цей вечір став початком нашого спільного життя. Вже не було «я» і «ти», тепер було «ми». І я боялася, що в один прекрасний день все закінчиться, розіб’ється ілюзія, я боялася прокинутися, щоб не закінчився цей сон. А він не закінчився…
Минуло ще трохи часу і ми побралися. Пам’ятаю, як я плакала від радості, бо не могла подумати, що цей день дійсно настане. А він настав. В те, що я вірила з 15 років. Я знала, я передбачала.
Сьогодні ми молода сім’я. На нашому шляху багато перешкод, але ми їх здолаємо. Я люблю тебе усі ці 9 років і знаю, що любитиму завжди. Диво сталося. Одне на тисячу, одне на мільйон, одне на мільярд. Я повірила і дістала його. Я досі боюся тебе втратити, але знаю, що поки існує страх втратити кохану людину, доти ти її любиш.
Все у нас буде добре. Казка відбулася, а за реальність я не переживаю. Бо тепер ношу горде прізвище…

P.S. Я люблю тебе