Пройшов ще один тиждень....Нічого не змінилося,стало ще гірше...
Я вже не встигаю за життям,і не хочу. Там світить сонце, там дує вітер,там падає дощ і там немає більше нічого.....Пусто і тихо. А може пусто стало лише в мені?
Часом сенс життя пропадає або його в тебе забирають, хоча різниці нема. Тоді стає дуже самотньо і сумно. Сон вже не приносить забуття, нікого не чуєш і не бачиш, переживаєш кожен день, бо не можна їх зупинити. А потім стає страшно...Звикнути до цього можна,але чи треба?
В тебе забирають найдорожче, що у тебе було, виривають з середини не питаючи дозволу і просто викидають....Хтось вирішив, що цього більше не треба. І в оті найтяжчі хвилини абсолютно точно розумієш, що ось так тобі зробили аборт найдорожчого,що жило в тобі...Тільки залишається одне запитання без відповіді:"Навіщо?!"
Кажуть, що людина не має права вирішувати, коли їй йти. Кажуть, що це гріх і егоїзм. А я думаю вже інакше.
Я хочу піти в осінь...Я хочу піти з осінню...Я хочу залишитися в ній назавжди... І хто зна, можливо так і буде........