[показать]Мені дуже шкода і боляче, що сьогодні на пана Нищука Євген Нищук Євген Нищук ллється стільки бруду.
Я розумію, чому українофоби та зрадники вчепились в його слова и влаштували ганебну виставу - їм потрібні скандали і суперечки, до яких можна в будь який час піднести сірник і підпалити багаття.
Я не розумію, чому деякі патріоти образились на його слова.
Я 35 років прожила на Донбасі, і не бачу нічого образливого в його словах.
[показать]
При тому, що мій батько з В’ятки, а мама з Сахновщини.
Я вважаю себе українкою, Донбас – Україною, але ще Донбас для мене - біль і рана.
Приблизно теж саме, що сказав пан Нищук, я казала про Донбас 25 років назад – ну немає там стрижня!
Немає коріння, його вирвали в 30-ті роки, коли вбивали і вивозили українців у Сибір.
Так, на Донбасі жили чудові люди, але давайте дивитися правді в очі - був багатий відсоток маргіналів - колишні зеки і безпритульні, які масово їхали на Донбас з Росії в 50-х рр.
Я це чула від батька і мами, коли ще була дитиною. «Весна на Заречной улице» була тільки на екрані, а в житті в шахтарських селищах було далеко до романтики.
Серед людей, яких я до 2013 року вважали чудовими і порядними (а я працювала в школі, технікумі, гімназії, потім в ЗМІ), половина виявилась зрадниками, які кликали Путіна, носили «супчики» на блокпости і підтримували окупантів і своїх озброєних зрадників, здавали своїх сусідів – патріотів «на подвал», добре знаючи, що на них там чекає страшне катування і навіть смерть…
Чому вони такими стали? Тому, що все життя вважали Донбас Росією, таким собі продовженням Вологодщини або Рязанщини, звідкіля приїхали їхні батьки. І коли Росія почала волати, що російськомовних «ущемляют» і треба відокремлюватися від України, вони почали захищати «свою Росію» в українському Донбасі. Захищати так, як їм підказала їхня генетична пам’ять – «стучати», вбивати, катувати українців.
Так, хтось скаже, що сепари і зрадники є в будь якому регіоні.
Є! і я про це казала і кажу.
І багато серед них україномовних.
Але в інших регіонах є стрижень, який Росія ще не встигла зламати своїм мовним, демографічним і «культурним» впливом, одним словом - пропагандою. І цей стрижень в буремні часи рятує людей!
20 лютого 2014 року мені з Миронівки (Київська область) зателефонував знайомий таксист і радісно закричав: «Ми їх зупинили!». І розповів, що у людей вже почали опускатися руки - через Миронівку в Київ один за другим їхали автобуси з озброєними тітушками.
Терези людського настрою зрівнялися. І тоді чоловіки взяли свої мисливські рушниці, вийшли на трасу і почали розвертати автобуси. Ризикували? Так! Знали, що з ними може трапитись? Знали! Але був той стрижень!
Вони розвернули майже всі автобуси, а декілька автобусів прорвалось, і тоді вони зателефонували хлопцям в Кагарлик, з якими постійно підтримували зв'язок, і передали їм номери автобусів. І їх вже завернули в Кагарлику.
Був в цій колоні дуже «цікавий» автобус – з дітьми-підлітками якогось дитячого будинку чи інтернату.
Я не знаю, директор дитбудинку добровільно віддала своїх вихованців чи під дулом автомата, але факт залишається фактом - дітей везли як тітушок. Миронівські чоловіки забрали у них арматуру і відвезли на залізничний вокзал, де жінки їх обігріли, нагодували, напоїли чаєм і доправили назад, в дитячий будинок чи інтернат.
Я вважаю, що нам не треба шукати в словах пана Нищука 50 відтінків сірого або чорного. Давайте витрачати свої сили на дії.
Донбас хворий, і його треба лікувати. Але культуру, про яку казав пан Ніщук, ще рано нести на Донбас. Книжки про розстріляне українське Відродження і Квітка Цисик впадуть на Донбас як пшеничне зерно на крижану землю в лютому.
Це саме той випадок, коли спочатку треба виставити «десант» пропаганди (ще один привіт Мінстецю), психологів і освіти.
Як відомо, рану спочатку треба дезінфікувати, а потім лікувати. І кращою дезінфекцією для зросійщеного Донбасу я вважаю …російську мову, літературу і культуру. Ні, я не помилилась.
Саме так.
Хочуть вони вивчати російську літературу!
На здоров’я!
[655x462]
Введіть в шкільну програму російських шестидесятників 19 століття - Слєпцова, Решетникова, Пом’яловського. Нехай вони кожний твір вчать напам’ять, читають з ранку до вечора і бачать, яка вона, справжня Росія. А коли будуть читати «Підліповців» Решетникова і їх буде нудити, паралельно покажіть сучасні села того регіону – Пермського краю. Повірте, за 150 років мало що змінилося. Я десять років назад була в кіноекспедиції в Костромській області. Там можна знімати епоху Івана Грозного і не витрачатися на декорації. Але паралельно нехай вивчають Нечуя-Левицького, який жив саме в той час, як Решетніков і К. Нехай почитають, яким було українське село і як люди боролися за волю, щоб не стати «підліповцями».
А ще б добре ввести в шкільну програму «Москва і москвичі» Гіляровського. Хто читав, той розуміє, чому я це пропоную.
Хочуть на Донбасі читати Єсеніна – надрукуйте їм книжки з його віршами, але в передмові напишіть, як його вбили і яка гірка доля була у його дітей - старшого Сергія розстріляли в 1937, Тетяна і Костянтин (діти від Зінаїди Райх) пережили арешт вітчима Мейєрхольда і його страту, пізніше стали майже свідками жорстокого вбивства матері і понесли клеймо – «член семьи изменника родины». Молодший Олександр був заарештований за «антисоветчину», двічі лежав в психіатричній клініці, був у посиланні в Казахстані і повернувся відтіля тільки після смерті Сталіна.
Люблять російську поезію? Дайте їм Ахматову і Цвєтаєву! Але розповідайте про їхні долі і долі їхніх дітей. Хай знають, чому Цвєтаєва наділа петлю на шию і як Ахматова стояла під «Крестами».
Хочуть російської культури? Транслюйте вистави з Майєю Плисецькою і перебивайте їх розповідями про родину великої балерини, розкажіть, як в 1938 розстріляли її батька, а маму з немовлям відіслали в АЛЖИР (Акмолінський табір дружин зрадників батьківщини) .
Хочуть радянського кіно? Покажіть фільми, в яких знімалися репресовані актори, і розкажіть про них. Наприклад, про Михайла Жжонова, колишнього «шпигуна» і політв’язня.
Пишаються радянським минулим і люблять Сталіна-Леніна? Введіть у шкільну програму «Устные рассказы» - книжку-спогади лауреата п'яти Сталінських премій, режисера фільмів «Ленін у Жовтні» і «Ленін у 1918 році» Михайла Ромма. Після цієї книжки відсотків 80 подивляться на СРСР іншими очима. І що важливо, Ромм помер в 1971 і ще дуже «коректно» розповів про «совок».
Пишаються російською наукою? Розкажіть про українця Корольова і про його життя в в’язниці.
Таких прикладів, які можуть змінити ментальність прихильників Росії та Путіна (як на Донбасі, так і по всій Україні) можна приводити безліч! І повірте, вони діють! І саме пропаганда і освіта повинні йти на крок вперед культури.
Я не хочу образити своїх земляків, яких обурили слова пана Нищука. Він сказав так, тому що йому болить Донбас і майбутнє України! А ще хочу передати слова одного патріота, бійця АТО. На жаль, його вже немає серед нас. Він дуже хотів зняти фільм про війну на Донбасі, шукав фінансування і обговорював зі мною сценарій. «Таню, і найголовніше, що я хочу вам сказати, покажіть обов’язково місцевих патріотів. Так, там 70 відсотків зрадників і байдужих, але таких патріотів як на Донбасі, я не бачив ніде!» Це так! І про це мені казали мешканці Гуцульщини, коли я там гостювала. Я ніколи не забуду слова однієї яремчанки, шановної жінки, матері бійця АТО, яка після мого виступу обійняла мене і сказала своїм землякам: «Любі мої, добре бути патріотами серед карпатських гір. А уявіть собі, що відчували і відчувають патріоти Донбасу в оточенні окупантів і своїх зрадників».
Я пропоную не витрачати сили на свари, які так вигідні регіоналам, а боротися за український Донбас.
[показать]
[показать]