Договір довічного утримання (догляду) є подібним до відносин, що виникають за договором рен¬ти і у такому ракурсі новелою ЦК України. Як один із різновидів він має певні особливості. На відміну від договору ренти він був врегульований ще цивіль¬ним законодавством УРСР, але наявність його загальної моделі надає йому специфічних рис.
Цей договір відомий досить давно і передбачений правом багатьох країн. Він з одного боку врегульовує відносини із передачі майна для особами що потребують догляду та утримання і не мають близьких. Він був і в ЦК УРСР 1963 р. у ст. 425 якого встановлювалось, що за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною осо¬бою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій сто¬роні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в нату¬рі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. В ньому договору довічного утримання було присвячено лише 5 статей,
ЦК України більш детально врегулював від¬носини, що виникають на підставі домовленості про довічне утримання (догляд) і надав цьому договору дещо іншого значення. Зокрема, якщо ЦК УРСР відносив його до договорів про надання послуг і виділяв його го¬ловну мету — надання відчужувачеві майна матеріального забезпечення то ЦК України відніс його до типу договорів, спрямованих на передачу майна у власність, і розмістив після договорів міни (§6 Глави 54), дарування (Глави 55) та ренти (Глави 56).