Платник ренти вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання ренти або не виконав його в строк встановлений договором або законом (ст. 621, ст. 738 ЦК). Особливістю прострочки платника ренти при виконанні зобов’язання ренти полягає в тому, що його прострочка не може бути за всім зобов’язанням ренти в цілому, вона може настати тільки щодо окремих виплат ренти. У відповідності із цим відповідальність платника ренти має поширюватися тільки на ті вимоги ренти, строк виплати за якими вже настав і не може охоплювати майбутні вимоги, за якими платник ренти ще не є в прострочці.
В якості міри відповідальності за прострочення виплати ренти платник сплачує одержувачу ренти відсотки (ст. 736 ЦК). Згідно п. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.