Ти кажеж,що для мене сльози вже ніщо не значать,
А нерви стали як стальні клубки,
Хто ж сказав тобі, що чоловіки не плачуть?
Не плачуть лиш бездушні й хижі, мов вовки.

А наші сльози сховані у грудях,
Де серце б`ється в унісон з життям,
Ми мовчимо, тримаючись, на людях,
Згораючи в мовчанні без пуття.

Ми мовчимо,щоб вам додати сили,
Опору й впевненість у будні і свята,
Ми мовчимо,бо вас кохаєм,милі,
Й мовчанка ця терпінням скріплює вуста.

Та душу нею не обманеш,
І наші сльози – не німі,
Коли мене ти словом раниш-
Моє серце у сльозливому ярмі…