[439x700]
Ще одна книга поповнила рубрику "Недочитане", а до того ж розчарувала дуже й дуже, бо серією Марії Семенової про Вовкодава я щиро захоплююся. Цей же роман, схоже, виключно з вини співавтора (чи то мені дуже хочеться, щоб так було?))), абсолютно позбавлений того образного, сюжетного і мовного шарму, який так захопив у Семенової. Натомість отримуємо наповнене тестостероном, матюками, стріляниною таке собі "чоловіче" чтиво, яке, втім, навіть мій чоловік – прихильник брутальної фантастики, не оцінив, хоча теж повівся на прізвище Семенової.

По факту прочитання невеличкої частини тексту маємо Афганістан, у якому воює підрозділ бравих радянських солдатів. Серед них – прапорщик Наливайко (оцініть іронію), який у моменти особливої люті стає схожий на "Тараса Бульбу после кульминации с Остапом" (тут вже сарказм чи що?). Вояки хоробрі, безстрашні, винахідливі і радянські до мозку кісток... Потім, зі слів чоловіка, який таки подужав книгу, вони потрапляють у майбутнє і... Що далі – не знаю, та й не хочу знати.

http://saulelobis.blogspot.com/2016/10/2012-2012.html