[487x700]
Почну з камінгаута: Винничука читала геть мало. Здавалося б, навпаки: мені, тодішній аспірантці з сучукрліту, треба було б чи не напам'ять вивчити твори одного з найяскравіших представників тодішнього укрсучліту, але якось не склалося. Спочатку мене захимерила химерна "Мальва Ланда" (до речі, а чи не перечитати роман свіжим оком?), потім — іще щось... Торік повелася на "Танго смерті" і, як годиться, коли очікуєш чогось аж такого, трошки розчарувалася...

За "Діви ночі" взялася майже випадково — книга просто потрапила під руку. І знову — не зрослося. Особливо "не пішла" перша частина роману, написана на початку 90-их: це той випадок, коли певні речі треба робити вчасно, у тому числі й читати певні книги. Якби про оту радянську проституцію й партійні оргії довелося читати тоді, в 90-ті, книга сприйнялася б як одкровення. А зараз — як банальність, бо ще й не таке бачили ж.
Друга частина роману була написана років через 10, і це дуже відчувається. Може, таки ще й у письменницькій майстерності, яка зросла, справа, бо хоч герої ті ж самі, події схожі, але читалося набагато легше й захопило більше.

Утім, попри все, придивляюся до "Аптекаря". Варто?))

http://saulelobis.blogspot.com/2016/06/blog-post.html