Чи то книга насправді така заплутана, чи то я, зважаючи на читання невеликими уривками, сама плуталася в ній, але часто, беручись за продовження, далеко не відразу могла зрозуміти, хто, де, коли й що там, у тексті, робить. Окрім основного сюжету, роман насичений (взагалі-то, мені здалося, що навіть перенасичений) ще купою побічних історій, які, попри свою цікавість, мене дуже відволікали, а часом навіть дратували.

Дратував і головний герой - безхребетний чоловік, який виріс із затюканого матір'ю хлопчика. Замість того, щоб жити в реальному світі, він занурився у вигадану реальність, покохав ні разу не бачену й теж вигадану, як потім з'ясувалося, дівчину, витратив півжиття на пошуки чогось такого, про що навіть уявлення не мав. І, зрештою, таки знайшов його - привид минулого. Власне, герой зміг розпочати нормальне життя лише після того, як звільнився від усіх привидів - материнських, бабциних, своїх, що й нормально, бо ж і ми часом так само чинимо. От тільки шкода витраченого на пошуки життя - чужого й вигаданого. Що спонукає поміркувати над своїм і реальним та подивитися, чи немає в ньому подібних привидів.

Що порадувало в романі, то це детективна сюжетна лінія. Якщо оцінювати книгу з цієї точки зору, то все вигадано й виписано бездоганно, включно з геть неочікуваною розв'язкою-фіналом, що й викликало оте захоплене "ах!", яке й ставить фінальну оцінку книзі.
[230x346]