Не моє, зі щоденника жительки Миколаєва на ресурсі malecha.org.ua...

"Розкажу зараз чуть-чуть, а завтра більше про те, про що ми з ними говорили, як вони реагують на людей, їх думки і настрої, чи вважають себе героями. У нас в Миколаєві їх розселили в кількох санаторіях, а контрактників - у казармах. Ми сьогодні з чоловіком поїхали до тих, які зараз живуть у санаторії у нашому мікрорайоні. Мужчини сьогодні їхні ходили грати футбола з нашим МФК "Миклаїв", а жінки - "вдома", якщо так можна сказати. Пішли і просто їм закупилися для дітей - дитяче харчування, милка і шампуньки, памперси. Ясно, що ми були не перші (ну і не останні), там зустріли ще одну сім"ю, з якою разом і скуповувалися в супермаркеті. Завезли ровер малої, бо їй уже малуватий, а там хоч покатаються. Люди залишили там ВСЕ - квартири, хто мав, техніку, меблі - взяли тільки необхідне. Розказували, як їх шманали на виїзді, різали сумки.Що мене потрясло - розказують, що до них приходить психолог, але їм легше розказати отаким простим людям, що приходять, свої історії. Просять - Приходите, просто приходите, попьем чая, скоро Пасха... Мужики розказують, як все те відбувалося саме в частині. Вони показали, як мають чинити вояки, справжні офіцери. Тоска їм, бо не змогли вивести літаки, чуть не плакали, як розказували, як їх нівечили, щоб вони не могли злетіти. Дуже гордяться, що їх прапор частини не знищили. Так, вони не Небесна сотня, але вони теж дуже важливі. На сьогодні - все."