Бізнес моєї мрії.

Сьогодні випадково мене спіймали дві гарні дівчини на Хрещатику і розпитувалися, про те, що я був не готовий розповідати. Це не було інтерв’ю, вони не мали певного списку питань, проте, частину розмови документували на камеру.

Перше питання звучало приблизно так: «як ви собі уявляєте бізнес у 2020 році». Я якраз тримав у руках свою нову іграшку (гаджет від HTC) показав їм її, і відповів, що бізнес буде виглядати приблизно так (усілякі хмарні обчислення та передбачення спецами Гуугла «інтелектуальних» і «технологічних» способів купити/продати усе, що купується/продається вже засіли десь у підсвідомості). Дівчата відповідь серйозно не сприйняли, прийшлося відповідати їм, що на рік вперед важко заглянути, а такий горизонт як 2020 – просто захмарний.

Другим питанням було - яке призначення бізнесу: просто отримувати прибуток чи піклуватися про людей. Дав відповідь, що так ставити питання не можна, компанія може і заробляти прибуток, здійснюючи допомогу людям (у питанні аксіомою було, що далеко не все, що продає бізнес, іде людям на користь, аксіому я прийняв). Питання потрібно розглядати глибоко і комплексно, важливо, чи ставить взагалі компанія собі за мету соціальну ефективність.

Третє питання, чи піклувалися про мене компанії, в яких я працював/працюю. Я знову відповів ухиляючись, що через історично складений низький особистісний розвиток більшості власників бізнесу, рівень управління бажає бути кращим, в наслідок чого працівники компанії сприймаються, як безособистісний ресурс, а не людина із своїми інтересами, світоглядом, мотивами.

І в решті решт, четверте питання, чи може щось змінитися в майбутньому на краще, чи допоможе в цьому зміна поколінь. Проста зміна поколінь помітних зрушень не дасть, нове покоління має прийти із іншими цінностями. Якщо молодь прийме, наприклад, «радянський менеджмент», то відчутних зрушень не буде. Про цінності мені навіяло прочитання декількох книжок російського психолога Анатолія Некрасова. До речі, раджу.
Розповів не все, були ще дрібні питання, які ми обговорювали. Це спілкування нагадало мені про обдумування раніше ідей ефективного та новітнього бізнесу. Глобалізація, монополізація, утвердження цінностей суспільства споживання - не дуже сприяють розвиткові особистості у бізнесі. Та й парадигма навчання «найманого працівника» - це виховання слухняного, керованого «солдата» на «дешевому» та безкрайньому ринку праці (ідеї Роберта Кийосаки теж виявилися близькими).

На мій погляд бізнес майбутнього має стати осередком динамічного та ефективного розвитку особистостей, як для ролей «роботодавців», так і для ролей «працівників». Хоч ідеї соціально спрямованого бізнесу не нові, наприклад, кооперативний рух, зокрема, ідеї споживчої кооперації виникли в середині XIX століття. Проте, якщо кооперативний рух ставив за мету матеріальне збагачення людини, мені бачиться інша мета - сприяння бізнесом розвитку здібностей людини, забезпечення можливостей самореалізації, збагачення внутрішнього світу людини, поряд із справедливим розподілом доходів, отриманням прибутку для розвитку та трансформації бізнесу у нові форми. Однак, за наявності попиту буде з’являтися пропозиція – якщо такі форми бізнесу будуть востребувані, вони можуть активно з’являтися у нашому житті. З іншого боку пропозиція теж породжує попит, але тут є труднощі – за базові інстинкти не зачепишся. Хоча є один «інстинкт» - бажання щастя. Він не такий дієвий як наприклад, страх, голод, лібідо, не всі справді бажають собі щастя, але можна спробувати зачепитися за нього.

Ось ми і перевіримо, як «інстинкт» працює. ) Яким, на Вашу думку, має бути організований бізнес, у якому би ви хотіли брати участь (у якій ролі?) для забезпечення саморозвитку? Що у ньому має бути, в решті решт, про що би Вам мріялося? Що потрібно для щастя у свої діяльності? ;)