просто те, що я відчуваю, те що є в моєму серці і ніколи не покидає мене...


Уява
Як довго я мріяла знову прийти сюди, з того моменту як вперше тут побувала з голови не виходило цей недобудований супермаркет… Там де на третьому поверсі ми дивилися, як заходить сонце… І ось я знову тут… Знову відчуваю легкий спокій на душі, спостерігаючи як сідає сонце, гарне спокійне небо, легкі хмарки…гарно… Ти тихо сидиш напроти, щоб не заважати мені писати, дивишся на небо, роблячи вигляд, що тобі це дуже подобається, але приходить мить і твій погляд зупиняється на мені… ти довго дивишся, розглядаєш щось,неначе бачиш вперше… Я піднімаю очі і ми зустрічаємось поглядами, я тону в твоїх очах, а ти швидко їх відводиш, щоб не сталось чогось не запланованого… Ти знову дивишся на небо… А я опускаю голову і продовжую писати, спокою вже немає… Я знаю не потрібно зараз писати ці слова, слова які стануть для тебе тягарем… Зараз ти на шляху нового кохання, нових відчуттів, мрій, нового світу, де вже немає місця для мене. Я залишусь у недобудованому будинку своїх мрій, він схожий чимось на цей… Можливо тому він мене так притягував. Серце розривається від болю, я знаю ,що повинна змиритися з цим і відпустити тебе назавжди і ніколи не казати тобі про те, що я люблю лише тебе… Пробач, якщо раптом прочитаєш це, я не хочу зв’язувати тебе цими словами… Забудь…
Це все лише моя уява, на справді такого не було, але це те ,що є в моєму серці і це вже я вигадати не можу…