Н ічь ... луна ясно світить, але цього замало для читання книги. Палає свіча ... Я тільки і думаю, як би не заснути. Переді мною велика книга іноземних слів. Я бачу, що не взмозі витримати такої довгой розлуки с тобою ... Ти поїхав, обіцяючи повернутися і обіцяючи писати мені листи, але поки що нічого путного про твоє життя там я так і не дізналася. Я не знаю, чому ти обрав професію моряка, але саме за це я тебе покохала. Тепер я дивлюся в далечінь, але нічого там не бачу, окрім однаково блакитного неба ... Піднявши голову я бачу, що все це мені примарилося, бо я тільки те і робила, що намагалася вивчити іноземні слова, а отже і придумала всю цю історію. Відтепер книга для мене – це взаемозв ’ язок мене і тебе – вигаданого героя мужнього і сильного. Проглядаючи сторінки словника я згадую наше прощання і те, що ти мені тоду сказав і як швидко той вечір минав ... Саме тому я тепер більше читаю і не роблю це при свічці, бло одразу ж засинаю ... І ти, мій любий друже, не сиди так пізно за книгою в руках, бо теж потрапиш в вигадану історію, яка не завжди може мати щасливий кінець і на очах потім будуть сльози, багато сліз ...