[показать]Пам'ятаю тривогу у повітрі, у такому прозорому, чистому, що аж дзвенить, травневому повітрі.
Ні, то було не 26.04. 1986 і, навіть, не 1 травня того року, то було зо два тижні по аварії.
"Аварія у Чорнобилі" - казали дорослі, - страшна аварія!"
Я уявляла, як якісь великі машини вдарялися на дорогах того загадкового Чорнобиля, скупчувались і чомусь лякали дорослих.
Чому вони тривожаться? Чорнобиль - це он як далеко, десь під Києвом, а ми - під Житомиром. Чому вони бояться - заглядала я в очі мамі і татові.
"Мамо, таке повітря. Таке свіже! Так пахне! Хочеться дихати і дихати!"
"Ой, - краще не дихай. Може, не дихай так глибоко, дочко!"
Того року дуже вродила полуниця - була така велика, соковита, як ніколи... вона гнила на грядках, її ніхто не їв. Ми з сестрою були далеко, у родичів, в Ульянівську. Там їли сунички і сумували за мамою і татом. А ще було страшно, що вони залишились біля Чорнобиля, де "радіація" - невидима і страшна...
Пройшло 30 років. Пам'ятаю... яким був мій 86.