Стільки тем, припасених для щоденника!
Дражливих і непростих.
Для мене важливих.
З ти, Які мають шанс на щирість
Але от зараз відкрила сторінку, сиджу перед білими полями. Кладу пальці на чутливий екран і... Не пишу
Чому?
Безліч відповідей.
Тому що писати просто, форматно, трафіково - цього у мене над вуха. Від цього нудить часом.

Тому що для дражливих тем потрібні сили.
Вони потрібні на коментарі, хай навіть і не написані. На емоції, хай і стримані
А сили і емоції у мене зараз використовуються дуже обережно. Ощадливо. Щоб не вихлюпувати забагато.

Тому що починаєш писати і думаєш: і це проблема? ЦЕ варто слів? Це дійсно варто, коли життя таке крихке і світ вражаюче тонкий
Тому, що Тест на справжніть проходить все.
Але ж не можна вічно думати і писати про війну і біль. чи не тому краще помовчати?
Тому що про життя і кохання ще менше варто писати. Треба просто жити, кохати і кохатися.

Тому, що для справжньої, самооголяючої щирості потрібно інше місце. Чи час? І місце,і час, і розуміння вартості

Так про що ж я хотіла написати.

Про те, що ми, люди, не володіємо один одним. Що я не власність. І ти не власність. І він....
Що любов - це щось інше. Що завгодно, лише не право на володіння.

Про те, що життя завжди більше, ніж...

Про те, що ми робимо своїх дітей нещасними, коли ставимося до них, як до непотребу

Про те, що нема гіршого прокляття, ніж батьківське, і що ми проклинаємо часто простими словами, сповненими бажання давати добро.

Про те, як страшно не просто призвичаюватияя до смертей і війни, але й не зробити з досвіду жодного висновку і продовжувати існувати і світі брудних іллюзій, витрачати час на пусте і примітивне, вражати один одного словами і думками, умовностями і банальностями.


Про те, як колись раптом ти прокдилаєшся і думаєш: а життя в усій його жахливій несправедливості і бридоті, все таки, прекрасне. Якщо бачити бридоту, залишаючить при цьому по світлу сторону. Хоча б однією ногою.
Про те, як важко напрацьовувати силу і світло і як легко це все вирачати

Про все це зараз не пишеться