Він стояв на асфальтованому шляху і голосував.
У довгій полотняній сорочці, підперезаний притлумлено-барвистим поясом, довгим світлим волоссям і і борідкою та рюкзаком-заплічником і інструметомиу сучасному чохлі.
Він стояв і голосував. Ми їхали. Поки зрозуміли, що це не фата моргана, авто пролетіло кількасот метрів. Зупинилися. Позадкували.
Пан осяйно усміхнувся приблизно отак
[440x700]
І спитав, чи підкигемо до Києва:)
А потому була гарна подорож з чудовим бадричтом Тарасом Силенко, який їхав з Тетерівського коша у Васильків. З купальського свята на ... Проводи однієї сотень а східний фронт, щоб співати їм постанських пісень.
Потім ми слухали диск з записами цих пісень, історіі про історію,поговорили про славне минуле Житомирщини, звідки я родом. Про гайдамаччину в Святу Кодню, Марусю Соколовську, козаків, повстанців. Про Трипільське коло та Країну мрій, Рок Січ, Slade та Тінь сонця, про Живосила Лютого , на якого нападали ті тушки в далекі майданні часи.
Попрощалися, обмінявшись телефонами і сподіваннями на зустрічі на фестивалях, і проханням передати хлопцям, що ми молимося за них... У нас залишився диск повстанських пісень і відчуття недаремності таких зустрічей.

А к мене - легке відчуття-сподівання, що це повернення у потік:)
Дякую Шляхові:)