Дике випромінювання із самого серця, чи то весна? чи може щось інше...
Тобі залишається поманити мене поглядом..
і я піду за тобою, навіть якщо буде темно, і я не бачитиму твоїх слідів,
та я піду за твоїми подихами, за солодкими наче то цукор .
Я буду чути шепоти людей, які навколо, вони ніби шелести.
Ті люди будуть обертатися, щось казати мені вслід.
Але мені буди байдуже, чи не так? Нам буде байдуже!
Навколо темрява. Ти мусиш знати, що я з дитинства боюся темряви.
Але коли в цій темряві я чую твої подихи, мені нічого не страшно.
Невже я так і буду жити твоїми подихами... в темряві?
Невже ніколи не наздожену тебе? Невже не візьму тебе за руку?

Здається, що я йду вічність. Тільки твої подихи та стукіт мого серця.
Мені вже нічого не треба. Я вже не знаю за ким я йду... Тільки чутно подихи.
Так хочеться зупинитись, повернутись назад, та вже пізно.
Пізно щось повертати. Є тільки я та повітря, яке торкається твоїх солодких вуст...Нічого немає....Ніщо не важливо!...

[285x514]