Навіть і не знаю, чому пишу цей лист… Лист без отримувача, але з читачем… Лист без надії, але із сподіванням… Цей лист останній… Очтання спроба зв’язвтися з минулим… Він схожий на лтст для нащадків, такий самий ненадійний засоб росповісти щось комусь. Дивно усвідомлювати, але я наспрсправді сумую за тим минулим… Сьогодні взяв у руки книгу, що без права на повернення і коментарями іншої людини, і на мить мені здалося, наче тільуи сьогодні її отримав… Потім згадалася кава… шоколад… А потім… потім пригадав все… всі деталі, думки, дії, слова… Я вдячний, що всі ці “детальки” навчили мене хочь іноді буту маленьким хлопчиком… І вдячний за останні слова і за останню пропозицію… Насправді, хочеться написати ще багато чого, але чи потрібні слова? Я справді не знаю…