Ігор КАГАНЕЦЬ

      Схоже, що Україна увійшла в смугу цілковитої темряви. Така ситуація закономірно виникає напередодні стрибкоподібного переходу системи до якісно нового стану розвитку. Як показав Рене Генон, “перехід від одного циклу до іншого може відбуватися лише у повній темноті”. В езотеричній традиції цей короткотривалий період переходу представлявся символізмом вмирання пшеничного зерна напередодні його проростання і позначався чорним. Християнські містики називали цей закономірний етап терміном “чорна ніч душі”.

[показать]

Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв’язок між цим Всесвітом і наступним.

Френк Герберт

Що ж таке важливе має відбутися в Україні у цій тотальній темряві напередодні цивілізаційного перетворення? Перш за все — зміна свідомості. Феномен зміни свідомості грецькою мовою позначається терміном “метанойя”, якому відповідає українське “покаяння”.

Про методику виходу на вищий рівень свідомості вже розповідалося в “Переході-IV” у статті “Технологія перенародження” (№1-2000). Все починається з процедури “іспиту совісті”, під час якої людина усвідомлює свою божественну сутність і високу гідність вільної мислячої істоти, створеної за образом Божим. Адже одні вимоги до тварини, яка керується напівавтоматичними рефлексами, і зовсім інші — до людини, якою керує духовна сутність, що моє божественну іскру. Без такого пізнання свого вищого призначення людина не може побачити свої гріхи, отже не може й відчути за них жаль і здійснити повноцінний акт зміни свідомості.

Подібна ситуація з перетворенням народного організму. Для здійснення покаяння і переходу до вищого рівня мислення народ має зрозуміти своє призначення в Божих руках, адже гріховним буде все, що не відповідає такому призначенню. Відповідальність народу і його обов’язки перед Богом визначаються кількістю і якістю отриманих від Нього талантів. Так які ж таланти дано українцям і як ними вірно скористатися, щоб виконати своє призначення?

Одним із найдавніших інтелектуальних інструментів пізнання себе і навколишньої реальності є рунічний лад. Це система символів, кожний з яких віддзеркалює певну сутність —  фундаментальний аспект, властивість або проявлення буття. Фактично кожна руна є графічним відлунням певного важливого архетипу реальності, позначає певну внутрішню або зовнішню типову ситуацію або процес. Людина, яка концентрує свою увагу на руні, звертається до тієї сутності, яку позначає руна, входить з нею в резонанс і відповідним чином впливає на цю сутність. Головне призначення рун — інтелектуальне пізнання себе і навколишнього світу, самовдосконалення і позитивний вплив силою думки на теперішнє та майбутнє. Сила і продуктивність рун заховані в їхній здатності стимулювати дослідника до постійного пошуку і розвитку. “Руни — це одне з важливих силових знарядь у руках Творця, через які Він направляє нас до духу”^[1].

1. Батьківщина Гіперборейської традиції

[149x243]Перші проторунічні написи відносяться до палеоліту і датуються 17—16 тис. до н. е. Це руноподібні символи, написані на кістках мамонта, знайдених на Межиріцькій стоянці в Україні (Канівський район), знаки, вирізьблені на кам’яних брилах у тому чи іншому регіоні Західної Європи, чи “сонячні колеса”, вирізані з кістки і виявлені на Сунгирській стоянці неподалік Володимира у Росії. Безсумнівно, що ці найперші знаки, написані людською рукою чи вирізані з кістки або дерева, мали сакрально-магічний характер. Імовірно, поступово ці символи, одержувані в одкровеннях чи іншими шляхами, збиралися і накопичувалися, піддавалися класифікації і змінам.

Приблизно з середини 6 тис. до н. е. у Європі відбулося небачене доти піднесення культури , яке супроводжувалося могутнім розвитком ремесел і мистецтв, у тому числі — і мистецтв магічних. Від того часу до нас дійшли глиняні фігурки божеств, чудова кераміка, залишки святилищ, храмів і поселень. Кераміка цієї культури, виявлена на території Східної і Центральної Європи, багата на магічні зображення, чимало яких, імовірно, слід вважати прямими попередниками як рунічного алфавіту, так і неалфавітних європейських магічних символів^[2].

[333x126]Чи не найдавніші рунічні символи зафіксовані у гротах святилища Кам’яна Могила (Запоріжчина, поблизу Мелітополя). Їхні зо?браження, у т. ч. протошумерські письмена, сусідять із верхньопалеолітичними зображеннями мамонтів і бізонів, виконаними в районі 16—14 тис. до н. е.^[3] Найдавніші протописемні знаки Кам’яної Могили шумеролог Анатолій Кифішин відносить до 12—10 тис. до н. е., а найпізніші — до 3 тис. до н. е.^[4] “Поки немає інших джерел, Кам’яну Могилу апріорі можна вважати найдавнішим архівом найдавнішого у світі письма”^[5].

[235x448]( На мою думку це можна розглядати, як версію. Бо як на мене, то логічніше припустити, що у зв"язку з льодниковою катастрофою, люди,  котрі проживали на Полюсі, створюючи групи, мандрували у різні місця, шукаючи затишних місцин і розташовувались там, де їм більше припадало до душі. Але це мій варіант, автор мислить інакше. G.)

Згаданий культурний і технологічний вибух у Європі супроводжувався раптовою появою високих знань невідомого походження, для позначення яких вживається термін Гіперборейська (Примордіальна, тобто первинна) традиція. Ініційований цими “неземними” знаннями цивілізаційний стрибок відбувся відразу ж після подій, викликаних затопленням прісноводного Понтійського озера солоними середземноморськими водами у 55 ст. до н. е. і перетворенням його на сучасне Чорне (Руське) море. Частина людності, яка врятувалася від вод Великого потопу і відійшла на північ (територія сучасної України, стародавня назва — Гіперборея), заснувала нову цивілізацію, відому нині як Трипільська або Арійська^[6]. Після адаптації до нових природнокліматичних умов і демографічного вибуху арійські (індоєвропейські) народи розселилися по всій Євразії, розносячи з собою вищу культуру і вищі знання.

Підтвердженням раптової появи після 55 ст. до н. е. справді  високих знань є те, що принаймні з 5000 р. до н. е. почали масово будувати мегалітичні споруди (від megas — великий, lithos — камінь), що тягнуться від Закавказзя через Північне Надчорномор’я до Мальти і Британських островів. Здебільшого це були астрономічні обсерваторії. Їхні творці володіли на диво глибокими знаннями  в  астрономії, математиці, геології та архітектурі. Мегалітичні обсерваторії будувалися так, щоб чітко фіксувати головні астрономічні події річного календаря — дні весняного і осіннього рівнодення та дні літнього і зимового сонцестояння.

Особливе місце серед арійських обсерваторій посідає Стоунгендж (Stonehenge, Південна Англія), споруджений близько 2800 р. до н. е.^[7] На думку відомого астронома Фреда Хойла, який ретельно дослідив цю обсерваторію, творці Стоунгенджа знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. Комп’ютерні моделювання у 1998 році показали, що цей мегаліт є не лише сонячним і місячним календарем, але й точною моделлю Сонячної системи у поперечному розрізі^[8]. Фактично, 7 тисяч років тому арії володіли знаннями, до яких лише добирається сучасна наука. Найпоширеніша легенда приписує створення Стоунгенджа чарівнику Мерлину — наставнику короля бриттів-кельтів Артура (Яр-тура^[9]). Англійський поет Томас Уортор у 18 ст. писав у присвяченні Стоунгенджу:

“О давній пам’ятник! Зі Скіфських берегів

Чи не Мерлином ти сюди перенесéний?”

Річ у тім, що легенди приписують Мерлину походження зі скіфських племен, які мешкали поблизу Дніпровських порогів^[10]. Це підтверджують “англійські історики і археологи, які, вивчаючи руїни стародавнього храму Стоунгендж, дійшли висновку, що будівництво було здійснене стародавніми пришельцями на Британські острови, які проникли сюди через Нормандію з берегів Дніпра”^[11].

[236x197]Додамо, що саме з середини 6 тис. до н. е. в Європі фіксується виникнення нової цілісної світоглядної моделі. Її раптове виникнення саме в цей період і відначально високий інтелектуальний рівень доводить у своїх працях авторитетний археолог, історик і культуролог Микола Чмихов: “У протонеоліті виникла космічна модель і почалася космічна стадія мислення, утворилося те, що можна назвати сформованим світоглядом”^[12].

Усе більше фактичних даних навертає до висновку, що раптова поява на нашій планеті “неземних знань” була спричинена втіленням божественної особис?тості — Сина Божого, боголюдини. Він відомий під багатьма іменами: Рама, Ной, Їма, Зіасудра, Гопáл, Аполлон, Гермес Трісмегіст, Мітра, Дажбог, Дáгда, Луг, Один та багато інших. Його раптове, потужне і надзвичайно яскраве вторгнення в життя тодішнього людства привело до започаткування нового відліку часу “від сотворення світу” (тобто створення нової цивілізації) у 5508 р. до н. е.^[13] — так само як наступне пришестя Сина Божого 2 тисячоліття тому в особі боголюдини Ісуса Христа привело до започаткування нової ери — “від Різдва Христового”. 

Ініційований Рамою на території Північного Надчорномор’я цивілізаційно-расовий перехід зберігся у індоєвропейських народів в їхній колективній пам’яті, яка впевнено виводить Гіперборейську традицію (систему високих знань невідомого походження) саме з Праукраїни: “Існують достовірні свідчення про те, що Примордіальна Традиція нинішнього циклу прийшла з гіперборейських  регіонів”^[14]; “Ми бачимо — на зорі білої раси — першого Творця арійської релігії, що виступає з лісів давньої Скіфії у подвійній тіарі завойовника і Посвяченого...”^[15].

2. Космічні годинники Гіпербореї

Після зміщення літосфери у середині 7 тис. до н. е. на території Європи почалося різке потепління. Європа швидко звільнялася від льодовиків, а на місці вчорашньої тундри почали рости високостовбурні дерева^[16].

Так само різке потепління в Малій Азії, яка перед тим протягом кількох тисячоліть мала найрозвиненіше прото?земле?робство (як кажуть археологи, “ускладнене збираль?ництво”), призвело до руйнування екологічної ніші на її території і екологічної катастрофи. Наприклад, відомо, що у 7 тис. до н. е. своє місто покинули європеоїди Яригону (Єрихону), що в Палестині. Потоки біженців рушили на Північ, на території з помірнішим кліматом. У кінці 7-го тис. до н. е. археологами зафіксовані  переселення з Малої Азії і Балкан у Північне Надчорномор’я. Найкраще простежено переселення з малоазійського Чатал-уюка, що об?рунтовано комплексом даних лінгвістики (відповідність написів святилища Чатал-уюка нижньодніпровському святилищу Кам’яна Могила), археології (знахідки Чатал-уюкського посуду біля Кам’яної Могили), антропології (залишки людей східносередземноморського типу в могильниках дніпровського Надпоріжжя), зоології (кістки найдавніших домашніх тварин близькосхідних типів на поселеннях від Дністра до ріки Молочної, на якій стоїть Кам’яна Могила)^[17].

[235x196]Таким чином, у 6 тис. до н. е. територія Північного Надчорномор’я —  “священна Борея” — була заселена расово змішаним населенням: автохтонними європеоїдами-бореалами і прибульцями середземноморського типу (європеоїдна підраса з негроїдними домішками)^[18].

У 55 ст. до нової ери частина людності Північного Надчорномор’я пішла на Північ на території, топографічно вищі Бореї, і заснувала там цивілізацію Гіпербореї (від гіпер — вище) — всесвітньо відому Трипільську цивілізацію. Перші археологічні знахідки, залишені трипільцями, датуються 54 ст. до н. е. Духовно-інтелектуальну основу нової цивілізації, головним центром якої, судячи з усього, була Київщина, становило вчення Рами.  Ці “святі землі” знаходилися на деякій віддалі від тодішньої трипільської “технологічної периферії” (нинішні Одещина, Молдова, Прикарпаття і Волинь), де саме з 5400 р. до н. е. зафіксована найвища господарська активність^[19]. Віддаленість духовних центрів від “господарської метушні” є універсальним принципом — для спілкування з Богом люди завжди йшли у пустелі, печери, ліси — туди, де спокій і тиша.

Вірогідно, що ім’я боголюдини Рами згодом стало іменем усієї створеної Ним школи. Наприклад, відомо, що учні і послідовники Гермеса Трісмегіста (одне з імен Рами) підписували власні праці Його іменем^[20]. Це давня традиція ототожнення Школи і її засновника. Згідно з нею, в євангельські часи говорили, що Ісус Христос хрестить людей, хоча “сам же Ісус не хрестив, але його учні” (св. Іван, 4.1). Тому коли читаємо про те, що Рама поніс свої знання до Індії, то треба розуміти, що насправді йдеться про пізніше переселення до Індії носіїв Його вчення. Таке розуміння “мандрівок Рами” підтверджується і здоровим глуздом: для того, щоб донести до людей величезну кількість знань (а саме це зробив Рама), треба залишатись на місці й усю енергію спрямовувати саме на навчання, а не на виснажливі подорожі. До речі, саме так Син Божий навчав людей під час свого пришестя в особі Ісуса Христа — на невеличкому клаптику землі Галілеї та, меншою мірою, Самарії та Юдеї^[21].  І так само лишив після себе потужну школу — християнську церкву.

Приблизно у 50 ст. до н. е. відбулась адаптація “нових людей” до природно-кліматичних умов лісистої Гіпербореї (пра-України). У процесі формування нової цивілізації виплавилася нова спільнота, відома як Арійська раса (інші назви — індоєвропейська або індоарійська). Антропологічно вона вже була достатньо однорідною, хоч у ній ще протягом багатьох століть були присутні неасимільовані залишки середземноморських прибульців. Одне з найдавніших арійських поселень нещодавно виявлене на острові Хортиця (Запоріжжя). Як твердить Олег Тубольцев — керівник експедиції “Нова археологічна школа”, “ця пам’ятка доводить, що вже уIV тис. до н. е. у нас тут існували племена зі шнуровою керамікою, що їх пов’язують зі стародавніми аріями. А потім уже звідси вони перекочували до Індії і вже там стали відомі письмово як арії”^[22].

[156x221]Виникнення нової раси (як продукту адаптації спільноти до нових умов життя) завжди супроводжується демографічним вибухом і розселенням на нові території. Свідченням розселення аріїв, які відбувалися багатьма хвилями протягом наступних тисячоліть, є згадані на початку статті мегалітичні споруди, зокрема, обсерваторії, споруджені на території від Кавказу до Ірландії починаючи з 5000 р. до н. е.^[23] 

Головною особливістю давніх обсерваторій була їхня здатність точно визначати дні весняного і осіннього рівнодення та літнього і зимового сонцестояння. Наприклад, курган Нью-Грендж (4 тис. до н. е.) в Ірландії  має тунель довжиною 17 м, який закінчується поховальною камерою (такі найдавніші астрономічні конструкції називаються дольменами). Світло в камеру потрапляє лише один раз на рік — протягом 17 хвилин у день зимового сонцестояння^[24].

— Але чому давніх аріїв так цікавили дні сонцестояння та рівнодення?

Передусім з практичних міркувань. Система знань Гіпербо?рейської традиції, генератором яких став заснований Рамою в районі 5508 р. до н. е. духовний центр у Києві, включала ретельно розроб?лений календар. Він охоплював і релігійні свята, і порядок сільськогосподарських робіт, і сезонні особливості харчування, і збирання лікарських трав, і купання людей у водоймах, і багато іншого. Переселяючись на нові території, арії несли із собою цей Гіперборейський календар. Але для того, щоб він запрацював на новій тери?торії, його потрібно було “прив’язати” до ритміки Сонячної системи.

[151x326]Найзручнішими точками такої “прив’язки” були сонцестояння та рівнодення, тому саме на них і орієнтували обсерваторії, — подібно як нині ми наводимо свої годинники за радіосигналами точного часу. Наявність різноманітних конструкцій обсерваторій говорить про те, що вони будувалися за різними “кресленнями”, але за одним принципом. Із цього випливає, що арійські жерці добре знали астрономію і досить невимушено втілювали свої знання у кам’яні космічні годинники.

Обсерваторії будувалися фундаментально, на тисячоліття. І навіть тоді, коли високі астрономічні знання були частково або повністю втрачені, запущений мудрими предками космічний годинник справно працював, допомагаючи десяткам поколінь нащадків організувати їхнє життя і, що не менш важливо, пам’ятати про свої расово-етнічно-цивілізаційні корені.

Скоріше за все, первинний Гіперборейський календар був створений саме у Києві. Відповідно, він був пристосований для широти Києва (50 град. півн. широти, 30 град. 20 мін. схід. довготи). Саме тому найголовніші переселення аріїв, які супроводжувалися побудовою обсерваторій, відбувалися у вузькому широтному коридорі. Так, головна західна мегалітична обсерваторія — Стоунгендж (координати: 51 град. 17 мін. півн. широти, 1 град. 50 мін. зах. довготи) — знаходиться на широті Києва. Так само, як і сучасник Стоунгенджа — головна східна арійська обсерваторія Аркаїм на Південному Уралі (28 ст. до н. е.)^[25], координати якої — 52 град. 30 мін. півн. широти, 60 град. схід. довготи. І Стоунгендж, і Аркаїм однаково віддалені від Києва як центру арійської цивілізації, — приблизно на 30 градусів довготи. В основу планування Стоунгенджа і Аркаїма покладена та ж сама астрономічна модель. У вчених немає сумнівів, що Аркаїм було побудовано аріями — вихідцями з Північного Надчорномор’я^[26].

Як бачимо, мегалітичні споруди дозволяють дещо зрозуміти про високі знання далекого минулого, про вірогідне розташування первинного науково-духовного центру Гіперборейської традиції і навіть про шляхи розселення носіїв цієї традиції. Ще більше про ті далекі часи європейського Золотого віку можна дізнатися, досліджуючи стародавні алфавіти.

3. Сакральний алфавіт Рами

Почнемо з того, що найважливішим елементом Гіперборейсьої традиції стало формування нової мови, відомої під іменем “сенсар”. Назва цієї сакральної мови традиційно трактується як “мова Сонця”. Українське прочитання дає подібне тлумачення: сенс-ар — “сенс Сонця”, або “сенс Бога”, або “носій сокровенного змісту” (порівняйте з “буквар” — носій знань про букви). Формування нової мови і нової термінології (нового словникового запасу) були необхідні для формулювання нових знань і переходу арійської людності на вищий рівень мислення, — адже яка мова, таке й мислення. Сенсар став тим первинним коренем, з якого безпосередньо виросли українська мова та індоарійський санскрит^[27]. 

Вірогідно, що формування Рамою та його школою нової мови супроводжувалося форму?ванням писемності на основі першої, створеної Ним абетки. Усі наступні абетки більшою чи меншою мірою творилися за цим досконалим першозразком.

Найдавніші абетки були базовою організуючою структурою для розгалуженої системи знань. Букви цих абеток розташовувалися у чіткому порядку, і кожна з них володіла особливим, сакральним змістом. Аналіз стародавніх абеток дозволяє побачити головні функціональні особливості їх сакрального прототипу:

По-перше, кожній букві відповідала певна рослина (дерево, квітка, зілля), тварина (птах, комаха, змія), сузір’я чи планета, метал чи коштовне каміння, можливо, ритуальна страва;

По-друге, кожній букві відповідало певне поняття (ситуація, процес, сила, аспект буття), тобто кожна буква була руною (відлунням реальності).

По-третє, кожна буква позначала певне число.

[162x278]По-четверте, алфавіт являв собою календар, до якого прив’язувався весь сільськогосподарський цикл. Одні букви відповідали місяцям, інші — рівноденням і сонцестоянням. Причому рослина, яка відповідала даній букві, була рослиною цього місяця і брала участь в ритуалах і обрядах даної точки календаря. “Як показав англійський дослідник Р. Грейвс, саме ці рослини фігурували на відповідних святах усіх давньоарійських народів від Палестини до Ірландії”^[28]. Відгомін цієї традиції зберігає і український народний календар, згідно з яким березню відповідає береза, червню — верба, липню — липа, серпню — мак, вересню — верес, грудню — коноплі і т. д. Календар був прив’язаний до циклічних змін природної енергетики і фізіології людського організму протягом року, тому він організовував не лише ефективну сільськогосподарську діяльність, але й здоровий спосіб життя (характер харчування, пости, купання у водоймищах, загартовування, профілактика хвороб, лікування тощо).

По-п’яте, кожна буква мала свою назву (акрофонічне звучання), напр.: А — “аз”, Б — “буки”, В — “віди”. Акрофонія забезпечує зручність запам’ятовуванняабеткиі, тимсамим, максимальношвидкеїїпоширення. До речі, цей спосіб використовується в сучасних абетках для навчання дітей, де кожна буква має відпо?відне виразне слово, наприклад: А — ангелик, Б — бобри, З — зайчик, У — учитель тощо.

По-шосте, сакральний алфавіт являв собою Послання: при читанні по порядку назв букв алфавіту прочитувався зв’язний текст з повчальним змістом. Тут ми маємо справу з першим у людській історії застосуванням мнемотехніки — технології прискореного запам’ятовування інформації^[29]. Цей мнемотехнічний прийом суттєво прискорював запам’ятовування як власне абетки, так і всієї “нанизаної” на неї системи знань.

Таким чином, первинна сакральна абетка була організуючим каркасом для всієї цілісної системи знань, потрібних для ефективного ведення сільського господарства, здорового способу життя, інтелектуального і духовного розвитку. Прив’язана до абетки система знань легко запам’ятовувалася і передавалася нащадкам з мінімальними перекручуваннями.

Чим далі стоїть та чи інша абетка від свого сакрального першозразка, тим менше у ній цілісності. У сучасних абетках майже нічого не лишилося від перелічених вище функцій. Наприклад, у латиниці акрофонічність цілком відсутня, тому латиниця могла з’явитися тільки на основі вже поширеної писемності, коли акрофонія вже не важлива. У грецькому алфавіті простежуються залишки акрофонії в назвах 14 з 27 букв: “альфа”, “бета”, “гама” і т. д. Однак ці слова у грецькій мові вже нічого не означають. Іврит цілком зберігає акрофонію й дотепер, що, до речі, сприяє швидкому навчанню іммігрантів в Ізраїлі^[30].

Унікальне місце серед відомих абеток посідає давньослов’янська Азбука (від назв її двох перших букв — “аз” + “буки”):

1) вона відрізняється майже досконалим утіленням принципу однозначності графічного відображення: один звук — одна буква;

2) більшість її букв має акрофонічну назву;

3) більшості її букв відповідає певне число;

4) перші 21 букви абетки при їх акрофонічному прочитанні являють собою добре зрозуміле і мудре Послання.

Саме остання особливість Азбуки робить її унікальним явищем серед усіх відомих способів буквеного письма. Як ми вже згадували, акрофонія застосована і в івриті. Проте в івриті всі назви букв — іменники в однині і називному відмінку, а серед назв букв слов’янської абетки принаймні 5 слів — дієслова, з них чотири у наказовому відмінку: одне в однині (рци) і два — у множині (мисліте, живіте), одне дієслово у 3-й особі однини (єсть) і одне у минулому часі (віди). Більше того: серед назв букв трапляються і займенники (како, шта), і прислівники (твердо, зіло), і іменники у множині (люди, буки) — як і в звичайній мові.

У нормальної зв’язної мови одне дієслово припадає в середньому на 3 інші частини мови. У назвах букв слов’янської абетки спостерігається саме така частота дієслова, що прямо вказує на зв’язний характер азбучних найменувань. Таким чином, Азбука являє собою Послання — сукупність кодуючих фраз, які дозволяють кожному звуку мовної системи дати однозначний графічний відповідник, тобто букву.

А тепер спробуємо у першому наближенні прочитати це Послання^[31]. Почнемо з трьох перших букв абетки — Аз, Буки, Віди.

Аз — я.

Буки — букви, письмена.

Віди — пізнав, вивчив (доконаний минулий час від відіти — знати, відати).

Поєднуючи акрофонічні назви перших трьох букв Азбуки, отримуємо таку фразу: Я пізнав букви.

Глаголь —  слова, мова. 

Добро — надбання, багатство, скарб.

Єсть — є.

Мова — це скарб.

Живіте — живіть.

Зіло — дуже^[32], завзято, сильно, потужно, з напруженням, ревно^[33].

Земля — планета Земля, фізичний світ, рівень грубої матерії.

Іже — який, котрий, так що, тому що, бо.

Живіть потужно, бо це Земля.

і — і.

Како — як, подібно.

Люди — Люди (люди як образ Божий).

Мисліте — мисліть, осмислюйте.

Наш — наш, свій, рідний.

Он — той.

Покой — спокій, мир, духовна гармонія.

І як люди осмислюйте той  наш мир.

Рци —  говори, речи^[34], висловлюй.

Слово — слово, знання.

Твердо — переконано, сильно, непохитно, пильно, безпомилково.

Ук — вчений^[35].

Неси знання непохитно, вчений.

Далі в Азбуці йде запозичена з грецької літера Ф (“ферть”, яка вживається лише у словах іноземного походження), букви Х, Ч, Ш і т. д., а також букви, від яких згодом відмовилися (юс малий, юс малий йотований, юс великий і юс великий йотований, чотири грецькі букви — кси, пси, фіта, іжиця), м’який і твердий знаки. Скидається на те, що нижня частина сакральної Азбуки (після букви У) “для зручності” була “розбавлена” додатковими буквами, передусім грецькими, — для кращого читання грецького письма. Але зроблено це було брутально, без розуміння цілісності первинного сакрального алфавіту. Це нагадує грубе “зламування” комп’ютерної програми для несанкціонованого введення до неї чужої інформації. Ми ще не знаємо, хто і коли виступив в ролі “азбучного хакера”, тому просто констатуємо, що буквою У закінчується сакральна Система (букви Х, Ч, Ш були вирвані з неї), тому Послання обривається на слові “вчений”.

— Але чому “вчений”? Невже людину, яка запам’ятала два десятки букв, вже можна вважати вченим?

Відповідь захована у першій фразі Азбуки: “Я пізнав букви”... Не просто запам’ятав, а саме ПІЗНАВ — вивчив, дослідив, усвідомив їхній глибинний сенс.

— Який же такий глибинний сенс можуть мати букви, вивчення яких дає людині право називатися Вченим?

Розгадку цієї таємниці дають руни, з яких ми і почали цю статтю.

4. Руни Господні

[342x266]Повіє вітер по долині —
Пішла дібровою рунá^[36],
Рунá гуляє, божа мова.

Тарас Шевченко

Згідно з історичною реконструкцією, першу писемність і першу сакральну абетку — першозразок для всіх наступних абеток — було створено 7,5 тисячоліть тому Рамою (він же Одін, Гермес, Дажбог...).  Як ми вже знаємо, Азбука була організуючим мнемотехніч?ним каркасом цілісної системи знань, яка включала базові відомості про фізіологію і психологію людини, культуру харчування і здоровий спосіб життя, рослини, тварини, космогонію, астрономію, релігійно-господар?ський календар. Алфавіт і прив’язаний до нього календар зі всією системою знань були створені, судячи з усього, в районі Києва, тобто були найкраще пристосовані до умов Європи поблизу 50-ї паралелі. Можливо, саме з цієї причини при розселенні з Гіпербореї на схід і на захід арії будували свої обсерваторії саме на 50-й паралелі. А може, просто вони хотіли на нових землях якомога точніше відтворити київський духовний центр — на згадку про свою Батьківщину. Розташування Стоунгенджа і Арка?їма схиляє до думки, що вони споруджувалися як дочірні центри головного святилища Гіпербореї, яке заснував і освятив Рама.

На думку дослідників, найдавніші алфавіти застосовувалися передусім у  сакрально-магічних і ритуальних цілях. Річ у тім, що кожна буква несла величезне змістовне навантаження і відображала певний аспект проявлення Бога. Тому напочатку вважалося, що записувати цими буквами можна лише тексти сакрального значення. Саме таке значення мають розшифровані тексти Кам’яної Могили, гроти якої зберегли найдавніше у світі письмо. А з іншого боку, будь-який запис сакральними буквами перетворювався на магічне^[37] заклинання, здатне зміню?вати людину і світ, тому давні арії робили такі записи з надзвичайною обережністю.

[282x98]Але не треба думати, що Кам’яна Могила містить первинну сакральну абетку Рами. Харак?тер видряпаних на кам’яних стелах букв свідчить про те, що первинна абетка була розроблена для записів не на камені, а на дереві. Справді, адже в написах стародавніх букв майже немає горизонтальних ліній — практично всі букви виконані за допомогою вертикальних і навскісних ліній. Це означає, що первинні букви були створені для вирізання на дереві, бо виразні записи на дереві найлегше робити не вздовж, а поперек волокон. Спробуйте самі про?вести такий експеримент. Ви побачите, що лінії вздовж волокон виходять дуже невиразними, і навпаки — лінії поперек волокон дуже чіткі, на?віть якщо їх наносити звичайним гострим каме?нем. Якби первинна абетка робилася для записів на камені або глині, то напрямок ліній не був би важливим, адже глина, камінь, береста, вичинена шкіра, папірус, папір — це матеріали, у яких всі напрямки є рівноцінними.

— Але чому букви первинної абетки були пристосовані саме для дерева?

По-перше, тому, що ця абетка була створена в лісовій зоні Київщини, де дерево було найдоступнішим і найзручнішим для писання матеріалом. Майже кожний арієць мав з собою ножа, тож не було жодних проблем зрізати гілку, обтесати її і зробити потрібний напис ножем чи будь-яким гострим предметом. У давнину книги робили з дерева: брали дощечки з написами і скріплювали їх шнурком, який просилювали крізь отвір у дощечці. Саме у такий спосіб була зроблена славетна “Велесова книга”.

Органічний зв’язок між деревом і первинними буквами зберігся у давньослов’янській і, відповідно, українській мові. У давнину поняття “буква”, “запис” позначалося словом боуки, яке також мало значення “бук”, “дерево”. Відповідно слово “книжник” писалося як боукар^[38]. З цієї самої причини слово “книга” в англійській мові пишеться book, читається “бук”. В українській мові слово “бук” досі вживається у значенні назви породи дерева, а також як “палиця”, “ціпок”, “кий”. Буковиною називають історико-географічний регіон, що включає територію сучасної Чернівецької області України.

По-друге, оскільки напочатку будь-які за?пи?си буквами мали сакральний і магічний ха?рак?тер, то їх можна було здійснювати лише на достойному матеріалі. Найшанованішим мате?рі?алом у арійських жерців було дерево. Дерево символізувало життя, його структура нагаду?вала структуру Космосу: корені (нав) — світ духів, стовбур (яв) — проявлений світ Землі, крона (прав) — Божественний світ, місце перебування Бога Отця, всевишнього і святого^[39], та Його ангельської ієрархії. Арійські брахмани найкращим місцем для молитви вважали ліси, де шелест дерев допомагав увійти у стан зміненої свідомості і почути тихий голос Божий.

По-третє, кожна порода дерева була носієм певного виду сили: дуб — духовна влада, потуга, енергія; горобина і тис — захист від злих чар;  береза — захист від хвороб тощо. Тому захисні амулети найчастіше робили (і роблять) з дерева, адже правильно підібране для письма дерево посилювало магічну силу запису. А для того, щоб вірно підібрати дерево для сакрального запису, в Гіперборейській абетці кожній букві відповідала певна порода дерева.

5. Розсекречені абетки

Стародавні абетки арійських народів, створені за зразком первинної абетки Рами, зберігалися в таємниці, адже в них була захована мудрість народу, його дух і життєспроможність. Серед іншого, це підтверджується недавніми розробками британських та ірландських вчених. Вони виявили, що задовго до війн з римлянами у друїдів існувала таємна абетка “Бойбіл-лос” з 18 букв. Ця абетка, як показали дослідження кельтської культури, не була єдиною — до неї існувала ще давніша абетка — “Бес-луіс-ніон”, також таємна і також з 18 букв^[40]. З цього випливає, що жрецький календар складався з 18 основних подій річного циклу. Тож не випадковим є те, що обсерваторія Аркаїма дозволяла чітко відстежувати саме 18 астрономічних подій^[41], що свідчить про єдине першоджерело культур Південного Уралу, Галлії та Британії.

[68x448]Наявність цих сакральних абеток цілком спростовує помилкове уявлення про їх фінікійське походження — смішно уявити, щоб народ зробив священною тайною абетку, запозичену у зайдторгашів чи ворогів-римлян. Алфавітне письмо —  це феномен, притаманний саме арійським народам: “Для всього європейського регіону, для всіх індоарійських культур є характерними буквенно-звукові алфавіти. Більше того, якихось інших видів писемності тут не виявлено, окрім нерозшифрованих найдавніших написів у Трансільванії, нерозшифрованого мінойського і складового ахейського письма. А в інших місцях не було навіть примітивної піктографічної (малюнкової) писемності, наявної у багатьох полінезійських, африканських та американських племен. Практично у всіх народів Європи найдавніші пам’ятки писемності пов’язані відразу ж з алфавітами. Відзначимо й те, що арійські народи Середньої Азії і дотичні до них писемні степові давньотюркські народи також користувалися лише алфавітами”^[42].

— Але звідки тоді з’явилося уявлення про фінікійське походження алфавітного письма?

У міру розселення аріїв, змішування їх з іншими народами і поступового розмивання системи знань Гіперборейської традиції змінювалося ставлення людей до абеток. Вони починали сприйматися лише як зручний інструмент для запису інформації, безвідносно до нанизаної на них системи знань. Саме це відбулося з фінікійцями, які не винайшли алфавітне письмо, а лише розсекретили його. “Чому ж тоді перші пам’ятки алфавітної писемності виявлені саме у Палестині? Відповідь проста: якраз через їх засекреченість в інших місцях. Фінікійці ж були народом неарійським, і берегти чужу таємницю їм було ні для чого. В якості купців-мореплавців вони могли випадково дізнатися про неї і оцінити практичну користь буквенно-звукового письма. А сакральний сенс букв так і залишився для них невідомим. А втім, навіть у Палестині авторство важко встановити. Найдавніші пам’ятки цієї писемності датуються тут 13 ст. до н. е. Проте за двісті років до цього тут облаштувалися филистимляни, а в тому ж 13-му ст. почалися великі міграції народів після Троянської війни. Та й самі фінікійці не були чистими семітами — вони походять від змішування ханаанеян з филистимлянами (пелазгами)^[43] та іншими індоарійськими “народами моря”, які активно освоювали Середземномор’я у другій половині II тисячоліття до н. е. Схоже, саме від них фінікійці перейняли мистецтво кораблебудування і навігації, деякі релігійні обряди”^[44].

— Чому ж тоді так мало залишилося слідів давньої алфавітної писемності арійських народів?

Тому, що дерево і береста значно менш довговічні, ніж камінь і глина. “Вирізьблюватиякісь написи на камені для місцевих жителів було просто безглуздо — навіщо, якщо є більш податливе і доступне дерево? А от на Близькому Сході, навпаки, деревина була дорогоцінністю, дерев’яні будинки могли собі дозволити лише царі і найбагатші вельможі — тож не дивно, що пам’ятки писемності там створю?валися на підручних каменях і глиняних табличках, що довго зберігаються протягом віків”^[45]. До речі, давньоіндійські священні тексти прийнято було писати на бересті.

Нарешті, міф про фінікійське походження алфавітного письма розвіює грецький історик Діодор Сицілійський, який у 1 ст. до н. е. писав: “Хоч ці букви називають фінікійськими, бо їх привезли до еллінів з країни фінікійців, вони могли би називатися пелазгійськими, оскільки ними користувалися пелазги”. Цей же автор приписує винайдення алфавітного письма етрускам.

— Якщо аріям  і належить перший алфавіт, то чи використовували вони його для письма?

“Факт збігу коренів зі значенням «писати» у багатьох індоєвропейських мовах дозволяє не лише припускати, але й констатувати (!), що писемність була знайома нашим предкам уже в часи, віддалені від нас багатьма тисячоліттями”^[46]. “Оскільки практично у всіх індоєвропейських народів для позначення такого роду дій існували терміни, похідні від одного кореня, то це неминуче приводить до висновку про існуван?ня писемності уже в період не лише праслов’янської, але й загальноіндоєвропейської спільноти... Таким чином, завдяки даним лінгвістики проблема писемності набула нового, індоєвропейського звучання”^[47].

Додамо, що графіка рунічного письма була створена для скоропису по дереву. Поява заокруглень у сучасних абетках є наслідком пристосування рунічного письма до швидкого писання чорнилом на пергаменті, папірусі, папері та подібних носіях інформації. Шрифт, яким написана ця стаття, пристосований для набирання текстів за допомогою клавіатури друкарської машинки або комп’ютера — він не придатний ні для швидкого писання рукою, ні, тим більше, для вирізання по дереву.  Враховуючи все ширше застосування комп’ютерів, розвиток алфавітів має відбуватися в напрямку посилення їх графічної виразності і семантичного навантаження, очевидно, з широким використанням досвіду рунічних систем.

6. Розсекречені Руни

[190x296]Починаючи з 3 тис. до н. е. сфера застосування абеток поступово  розширюється і виходить за межі чисто сакральних та магічних записів. Із 1 тис. до н. е. у Європі відбувається розсекречування т. зв. рунічного письма, яке є прямим спадкоємцем сакральних абеток Гіперборейської традиції.

Згідно з наявними знахідками, процес розсекречування розпочався з абеток північних етрусків та італійських венедів. У 1812 році, під час розкопок біля Негау (тодішня Австро-Угорщина), було виявлено більше двох десятків бронзових шоломів з рунічними написами, датованих 4 ст. до н. е.  Шоломи з Негау вважають свого роду “маркером”, що відзначає початок розсекречення рунічної традиції та її відкритий розвиток у Північній і Центральній Європі. Від цього моменту, на думку дослідників, починається розвиток відособлених шкіл рунічного письма і, відповідно,  рунічної магії.

На думку авторитетного дослідника європейської рунічної традиції Антона Платова, розсекречена рунічна магія була репрезентована трьома школами: 1) Південна школа рунічної магії репрезентована в магічних мистецтвах слов’янських, кельтських і, частково, германських народів (середина 1 тис. до н. е. — середина 1 тис. н. е.). 2) Північно-західна школа рунічної магії репрезен?тована у германців (з початку 1 тис. н. е.). В її основу було покладено абетку Футарк (від назв її перших шести букв). Вихідна точка розвитку — південна школа. 3) Східна школа рунічної магії репрезентована чарівницькими мистецтвами слов’янських народів (з початку 1 тис. н. е.). Знакова база — ряд різних систем рунічних знаків. Тут відзначається найбільша різноманітність алфавітів, а також походження від досі невідомих традицій і неалфавітних наборів священних символів^[48].

Більшість найдавніших пам’яток рунічного письма у слов’ян пов’язана з  Черняхівською археологічною культурою, тобто з групою слов’янських племен, які жили в другій чверті 1 тис. н. е. у Подніпров’ї, а також на території сучасних Молдови і Польщі. Значна частина цих пам’яток — уламки кераміки, що несуть окремі рунічні чи руноподібні знаки або фрагменти рунічних написів^[49].

[242x176]Через певні обставини найбільш відкритою і ясно сформульованою виявилася рунічна система північно-західної (балтійської) школи, хоч треба розуміти, що у сучасному вигляді вона являє собою лише результат тривалої і складної реконструкції. Заслуга розсекречення абетки Футарк належить германським народам. Дослідники це пов’язують з відсутністю у германців жрецької верстви (варни)^[50], завдяки чому рунічна традиція не стала набутком вузькопрофесійного прошарку. І якщо у кельтів (після римських завоювань) чи у слов’ян  (після релігійних реформ Володимира) зникнення організованої верстви жерців (друїдів і волхвів) призвело до остаточного утаємничення традиції, то у германців цього не сталося — і це є прикладом переваги відкритих систем знань (хоча недоліком такої відкритості є їх неминуча профанація). Можна сказати, що давні германці, розсекретивши гіперборейський рунічний алфавіт, повторили дії фінікійців, які за тисячоліття перед тим розсекретили пелазгійське сакральне письмо. Нагадаємо, що найдавніші рунічні написи (до середини 3 тис. до н. е.) зафіксовані у гротах святилища Кам’яна Могила.

[378x220]Численні археологічні зна?хід?ки свідчать, що кла?сичний рунічний лад — Футарк — був розсекре?чений вже до сере?ди?ни 2 ст. н. е.^[51]Саме руни Футарка називаються сьогодні Старшими Рунами. Спочатку Футарк як цільна завершена логічна структура з’явився в Данії, а приблизно у 3 ст. н. е. відбулося його поширення по всій  Скандинавії.

Орієнтовно 4-м ст. датується поява рун на континенті. Поширення рунічного письма на пів?ніч?ні береги континентальної Європи і далі на південь і південно-захід пов’язується з готами — германськими племенами, що свого часу населяли острів Готланд у Балтиці. На Готланді збереглася найдавніша пам’ятка готського рунічного письма — напис на Килверському камені, що являє собою запис літер Футарка.

Руни вирізьблювали на каменях, вирізували на дереві, ними прикрашали зброю, посуд, різні побутові речі, писали заклинання над входом у будинок і на носах кораблів. Пам’ять про руни як про чарівні знаки збереглася у давньоскандинавських поетичних творах (еддах), наприклад:

Виріж руни перемоги,

Якщо ти хочеш здобути перемогу.

Одні з них виріж на держаку меча,

Інші на поверхні клинка його.

Виріж ті руни, що проти бурі,

Якщо ти хочеш уберегти свій корабель від катастрофи.

Одну з них виріж на його носовій частині,

Інші на поверхні стерна  його.

Виріж руни пізнання,

Якщо ти хочеш вирізнятися розумом...

[202x251]З поширенням в Європі християнства і латинського письма (латинська мова тоді вважалася сакральною) рунічне письмо і відповідно рунічна традиція пішли на спад. Найдовше вони зберігалися в Ісландії — до 17 ст. Через 300 років ця система була частково реконструйована адептами нового циклу.  Якщо у 19 ст. рунічна грамота вивчалася головним чином істориками й археологами, то з 20 ст., коли було відкрито багато пам’яток давніх культур і почало відроджуватися зацікавлення давніми знаннями, для рун настала пора “другого народження”.

Для кращого розуміння сутності рун корисно відстежити етимологію цього слова. Ще з 19 ст. поширена думка, що слово “руна” походить від готського runa — “таємниця”. Проте при глибшому дослідженні предмету виникає підозра, що це типовий випадок т. зв. “народної етимології” на кшталт “Ворскла — вор скла” або “Україна — окраїна”. Значно переконливіше виглядає пояснення, що термін руна походить від найдавнішої слов’янської основи зі значенням “різати”, “прорізати”, “ранити”, “рити”^[52], звідси українське — рілля (борозна) і велика кількість слов’янських річок з іменем Руна, адже річка — це “русло з водою”. 

Що стосується давніх германців, то їм була відома основа run/ran зі значенням “різати”, “ранити”. Так, знаме?ни?тий наконечник списа з Дамсдорфа, датований першою пол. 1 тис., несе рунічний напис RANJA, що перекладається як “Пронизуючий”, “Той, що завдає поранень”. Сучасні лінгвістичні дослідження показують, що давні германці і балтійські слов’яни розмовляли фактично тією ж самою мовою.

Тобто іменник рунаозначає “проріз”, “борозна”, РЕЗА. Саме цими “чертами” і “резами” писали давні слов’яни та їхні арійські предки починаючи з часу створення Рамою першої абетки. А що стосується значення “таємниця”, то воно, у кращому разі, є вторинним, оскільки вказує на зв’язок давніх різаних знаків з якоюсь таємницею.

Проте існує ще одне пояснення слова руна, яке відображає не технологічний (спосіб накреслення знаків), а найглибший, сутнісний аспект рунічного мистецтва як органічної складової Гіперборейської традиції. На початку цієї статті уже говорилося, що руна — це символ, який віддзеркалює певний фундаментальний аспект, властивість або проявлення буття, є графічним відлунням певного важливого архетипу реальності, позначає певну типову ситуацію або процес.

Тобто рунічна система — це віддзеркалення, відлуння, відбиток сутнісно-глибинної структури буття. В українській мові це віддзеркалення—відлуння—відбиток позначається словом рунá (з наголосом на другому складі). У словниках це слово подається як діалектний синонім слова лунá (російською — эхо), його любив використовувати Тарас Шевченко, наприклад:

З-за Дніпра із села
рунá гаєм гула,
Треті півні співали   

(За байраком байрак)

Защебече соловейко —
Сохнуть дрібні сльози.
Послухає, усміхнеться,
Піде темним гаєм…
Ніби з милим розмовляла…
А він, знай, співає,

Та дрібно, та рівно, як бога благає,
Поки вийде злодій на шлях погулять
З ножем у халайві, — піде рунá гаєм,
Піде та замовкне — нащо щебетать?

.......................

Засне долина. На калині
І соловейко задріма.
Повіє вітер по долині —
Пішла дібровою рунá,
Рунá гуляє, божа мова.

(На вічну пам’ять Котляревському)

Сутність буття лежить поза межами нашого фізичного і розумового осягнення. Але саме це невидиме штовхає нас назустріч новим пригодам, новим обріям і новим відкриттям. Що б ми робили без інтуїтивного пізнання в нашому тривимірному світі, будучи обмеженими звичайними п’ятьма почуттями? Як би ми змогли еволюціонувати, просуватися вперед? Ця істина була усвідомлена давніми аріями, інтуїтивно систематизована і віддзеркалена в рунах як архетипах реальності. Сьогодні їхні знання реконструюються на основі нової науково-світоглядної парадигми, з використанням сучасної термінології.

Стаття у форматі Word (ZIP-архів, 326 Кб)

http://www.perehid.org.ua/sacred/3.php