Якщо мене завтра не стане,
Годі молитись, досить.
Мій попіл розвійте за вітром,
І далі живіть, як жили.
Не треба прощань кострубатих,
Облиште намарні благання,
Залиште манірне, дитяче,
Забудьте мене, я прошу.
Як іноді забувають
Невпевнені перші кроки,
Як гублять одвічнеє небо
В хижацьких пихатих думках.
Не хочу чіплятись ні за що.
Не хочу, щоб мене згадали
У вирі ненависті й грошей,
У світі нестатків і зла.
Якщо тільки вигулькне думка:
"Вона прожила ненамарне.
Вона залишила по собі
Нащадкам щось добре й своє".
Тоді лише вибачу може.
Чи бренькне струна на гітарі
На пам ять мені. Лиш тоді.
Не кидайте оком фальшивим,
Не плачте простою водою.
Пустіть попел мій поза вітром,
І трохи про те помовчіть.