Я чую шепіт в тихім вітроплині,

І бачу відголоски давніх літ.

І марю, марю гірським височинням,

Яке змиває бруд незваних кривд.

Незнаних кривд. Їх буде ще багато?

На скільки серце можна поділить?

Я по ночах не вчусь уже літати,

Бо крил в житті нема чим замінить.