І ти біжиш вперед - на край землі,
Туди, куди летять у жовтні журавлі.
Твоїй малі вже не цікаво де ти є,
що залишив у себе, то навіки вже твоє.
Вона стоїть, чекає когось на пероні,
Лютий мороз вже огорнув її долоні.
Та вийшов хтось і ніжно її обійняв,
Зігрів теплом, яке колись ти дарував.
Тепер вона вже його не пам ятає,
Інші думки, й про почуття твої не знає
Не помічає......
Й твоє лице вже час у пам яті стирає..

Ти забудь про неї -
Це завжди можливо!
НЕ чекай на неї,
Не трать свої сили!
Вона вже не прийде,
Ти її не треба!
Більше не обійме,
Не злітай у небо.

Й ти зрозомів, що всі твої старання марні,
Її будинок, що позначив колись на карті,
тобі не радий, привітно тебе не зустріне,
Закриє двері, і не запустить в свої стіни.
Та вулиця, якою ви разом ходили,
Покрилась снігом, сліди твої не залишила,
Забула все, що тут між вами відбувалось.
Забудь і ти, що тут життя твоє не склалось.
Нову сторінку ти не спішиш, перегортаєш,
І з кожним днем її потрохи наповняєш
Чекаєш...
І вже нічого не відчуваєш....

Ти забудь про неї
Це завжди можливо!
НЕ чекай на неї
Не трать свої сили!
Вона вже не прийде
Ти її не треба
Більше не обійме
Не злітай у небо...