*
мій страх перед змінами звісно нікуди не подівся. але я навчилася ним керувати. зараз він наче сполохана істота сидить у мені та дивиться великими очима. А я кажу йому: тссс.... тихенько, тссс.... Все уже добре, не треба вигадувати собі та хвилюватися марно. Усе якось буде. Щоб подолати свій страх, потрібно із ним розмовляти. Спостерігати, наче зі сторони. Не давати розгулятися, заволодіти тобою. Ось нині бачу, що цей страх існує наче окремо від мене. Колись же навпаки захоплював із головою. Страх паралізував і я не могла рухатися, приймати рішення, робити вчинки. Нині ж він сидить у куточку свідомості. Розумію, що зовсім зникнути він не може, бо це частина моєї особистості. Але тепер я вмію приманювати його наче звіра, приручати та заспокоювати. І він слухається мене. Ось просто зараз поклав голову на коліна, я спокійно гладжу його, а він дихає. Дихає та мовчить, бо він мені довіряє.
