я збирала ці фільми поступово. наче нанизувала на нитку своєї свідомості. вони мене змінювали, рятували. вчили, підтримували. через окремі я голосно плакала, зарившись у подушку. через якісь сиділа, наче прибита на своєму балконі та дивилася вдаль, якісь дали мені сили, якісь показали куди я рухаюсь, котрісь зблизили із особливими людьми. але жоден не пройшов марно.
*це не рейтинг, який може бути рейтинг серед емоцій, які тобі дорогі*
"Меланхолія"
В древние времена считали, что меланхолия – это такая темная жидкость, исходящая из человеческого тела, что-то дьявольское, а сами меланхолики – особые, странные люди, которые видят то, чего не видят другие, больше знают и могут предсказывать события, поскольку им доступна суть вещей.
Ось правда, фільм, після котрого ходила кілька днів, наче прибита. Він показав мені дуже багато речей в собі та людях. Я побачила, наче себе зі сторони. Ніби я така собі Кірстен, яка сидить на стіні та дивиться, як наближається кінець світу. Бо свій вона вже давно пережила і почала інший відлік. Без речей, якими дорожиш і які тебе тримають. Я відчула ритм життя, зрозуміла, що у кожного він свій. І тому одні живуть так швидко та насичено, а інші, наче споглядають. У кожному в цьому житті своя роль. Відмовившись від бажань, ти не стаєш порожнім, просто ти існуєш, наче над усім. Десь для себе зрозуміла, що робила, якби стався отой "кінець". Певно, нічого. Просто сиділа б та споглядала. Я б не стала кудись бігти, їхати, комусь дзвонити. Дорогі мені люди й так знають, що я їх люблю, бо у мене з ними по-справжньому. Я не стала б просити пробачення, бо мені ні за що вибачатися. Те, що я робила - було чесно. Це моє виправдання і моя сила. Я б не стала ховатися, бо не сприймаю смерть як завершення, навпаки - початок. Не стала б плакати. Просто заціпеніла. І думала...
"Англійський пацієнт"
"История любви не о тех, кто теряет сердце, а о тех, кто находит в себе то, что запрятано глубоко, глубоко. Оно обитает в вас, а вы и не подозреваете об этом, пока вдруг не поймете, что душу можно обмануть, а плоть – никогда. Плоть ничем нельзя обмануть – ни мудростью сна, ни соблюдением светских приличий. В плоти – средоточие и самого человека, и его прошлого"
Я також вірю у мову плоті. Свого чоловіка чуєш по запаху. Це якась первинна жіноча інтуція, мова тіла. Ніколи не була ні з ким із-за розрахунку, знаю, що ніколи не буду. Найперше і найбільше ціную в стосунках чесність. Мова плоті найчасніше, що дано людині.
"Бійцівський клуб"
К черту совершенство. Не надо его добиваться. Надо развиваться. Пусть фишки ложатся как ложатся.
Катя колись писала - от хто ти, коли повністю голий, без імені, без професії, навіть без лаку на нігтях стоїш на верхівці гори і тебе обвівають вітри? Хто ти без усього, хто ти той, що втратив усе. Інколи я схожа собі на солдата, котрий повернувся з війни. Він втратив дім, близьку людину, друзів. Тільки то війна інша. Найважча війна із самим собою. Я кілька разів ледь не загнулася, поховала найближчого товариша, навчилася ходити, навчилася любити, жити з любов'ю, навчилася бачити своїх людей. Ох, як це все не просто. Моє позбування "зайвого" і "не мого" триває досі.
"Амелі"
— Она в тебя влюбилась.
— Но я же её не видел.
— Да видел, видел.
— Где видел?
— Видел где? Во сне.
Якщо ви мене знаєте, то легко вгадаєте, на якого кіноперсонажа я схожа. Дуже легко, просто на раз-два. Мені навіть дивно, наскільки цей фільм відображає мій характер, мої звички, смаки. Показує те, що я люблю, не люблю, як думаю про людей. В душі я залишилась великою дитиною з таким самим світосприйняттям. Вмію бачити красу в абсолютно звичайних речах. Вмію створити свою власну казку. Я так само плачу, дуже схоже мешкаю. Ті, хто вважає мене гордою, задиркуватою, різкою не знають мене близько. Вони дивляться не в тому напрямку. За обгорткою не бачать суті.
"Пікнік біля висячої скелі"
«Что видим мы и что видят в нас есть только сон и сон внутри другого сна». Це фільм, який просто зламав мені мозок. Є фільми хороші, є вражаючі, є геніальні і є цей фільм. Він наче задзеркалля без початку і без кінця. Я прочитала, що режисер вмисне знімав його розфокусом, змушував акторів у кадрі не мигати, прискорював частоту кадрів. Це фільм наче інший вимір, транс. Його сюжет не можливо переказати. Потрібно необмінно подивитися, бо кожен бачить його іншим. У кожного своє закінчення цієї історії, своя відповідь, наче свій власний сон. "Щоденник пам'яті" www.kinopoisk.ru/film/3561/
[700x433]
Вы чувствуете себя потерянно? Не грустите. Ведь ничто не исчезает, не может исчезнуть. Увядшее тело и остывшая душа, словно тлеющие угли былых костров, в должный срок воспламенятся.
Я вірю, якщо почуття справжні - вони не зникнуть. Зникає, забувається, притуплюєть захоплення. Дві людини, яким назначено бути разом - будуть розом. Навіть якщо пройдуть крізь пекло, навіть якщо життя розкидає їх на різні континенти. Нехай в обох будуть дружини-чоловіки-діти, байдуже. Проти кохання немає сили. Я вірю в свою половинку, якщо не в цьому, то у іншому житті, я вірю в оту "китайську червону нитку, яка з'єднує двох". Це певно єдине, у що я вірю беззастережно. "Містер Ніхто" www.kinopoisk.ru/film/232785/
— Какая из всех жизней правильная? — Каждая из этих жизней правильная. Каждый путь правильный. Всё на свете могло быть другим, но иметь тот же смысл. Я ось для себе зрозуміла, що усі вибори правильні, якщо вони продиктовані серцем. Якщо ми йдемо на повідку свого розуму, щось прораховуємо, шукаємо вигоду, то живемо наче на "чорновий варіант". Ти, звісно, будеш мати якусь долю, але вона буде не твоєю. Ти вкрадеш життя у себе, вкрадеш його у інших людей, яких у чомусь силуєш. Можна так жити 10-20-50 років, можна усе життя, але ти не будеш щасливий і інші поруч з тобою не будуть. Якщо хочеш знайти свій шлях - просто зупинися. Побудь сам, будь сам скільки потрібно, аби нарешті відчути, зрозуміти який шлях саме твій. Головне правило - НІКОЛИ НЕ УКЛАДАЙ З СОБОЮ УГОДУ, не мирися із тим, що від початку не твоє, але так само май мужність не впустити свого, зізнатися собі. "Гітара" www.kinopoisk.ru/film/278274/[700x389]
— Вы тратите деньги так, как будто завтра не будет… — А его и не будет. Моё завтра было вчера. Коли я захворіла і лежала дома у ліжку, єдине, чим могла займатися - читала дитячі казки. У мене була завжди поруч книга "Мері Попінс" Памели Треверс. Чогось люблю її за педантичність, досконалість і віру в дива. Я читала казки Андресена, інколи співала пісні Дунаєвського і біль відступав. Мене запитували - чому ти не пишеш? А я не хотіла писати. Я не думала, як повернуся у професію і чи повернуся взагалі і... я не була від того нещасною. Ви - це не ваша робота, ви це не ваші статки, ви - це не ваші друзі, ви - це ваше сприйняття світу, але лише ваше. Не треба прагнути бути як усі, кращим за усіх, просто будьте собою. Коли стикаєшся віч на віч із ситуацією, яка вибиває звичний грунт під ногами, чітко починаєш це розуміти. "Бентежна Анна" www.kinopoisk.ru/film/220217/[688x368]
Той ночью ты понял, что конец нашей биологической жизни не означает конец всему. Что наша душа обретает новое существование в новой жизни. Ты говорил, что в конце ничего нет. А, оказывается, напротив. Смерть имеет смысл, приходит не зря.
Я знаю це, бо відчувала не раз подібне. Коли ти рідний з людиною не кровними узами, а на якомусь іншому безтілесному рівні. Така рідність певно найцінніша, бо не піддається логіці, поза нами і над нами. А колись я хочу сказати такі слова і скажу: — Мой дорогой, пещерный монстр. Наконец-то меня поймал мужчина! Теперь мне кажется, что я любила его всегда, просто однажды потеряла… "Список Шиндлера" www.kinopoisk.ru/film/329/
— Я мог бы спасти больше… Я мог бы спасти больше… Мог бы спасти больше… Мог… — Благодаря Вам спаслась тысяча человек… Посмотрите на них… — Если бы у меня было больше денег… Я просадил столько денег, — Вы даже не представляете… Если бы я… — Будущие поколения будут благодарны Вам за все. — Я так мало сделал… — Вы очень много сделали. — Эта машина, — Герц мог бы купить машину… Зачем я ее оставил себе? Это же… Десять человек… Десять человек… Еще десять человек… Этот значок — два человека. Он из золота… Еще два человека. Они не дали бы мне двух, по меньшей мере — одного. Еще одного можно было бы спасти. Еще одного… Одного… За это… Я мог бы спасти еще одного, еще одного… И я не сделал этого… Я не сделал этого… Цінність кожної людини унікальна. Я скажу, як дивилася цей фільм. Спочатку сиділа у заціпенінні, потім голосно плакала, плакала у ліжку, на кухні, у мене все тіло було в мурашках. Цей фільм мусить подивитися кожен, щоб усвідомити цінність життя, усвідомити дріб'язквість усього. "Людина дощу" www.kinopoisk.ru/film/519/
[526x700]
— В детстве, когда мне было страшно, приходил человек дождя и пел мне. Это был мой воображаемый друг. — И что с ним стало? — Ничего, я повзрослел.
Я знала його. У мене була своя "людина дощу". Мій найближчий і найдорожчий друг Юра. Він помер, коли йому було 26 років. Помер через якусь не зрозумілу дурницю, яку досі ніхто не зміг пояснити. Він був людиною, для якої не існувало правил, авторитетів, життєвих обставин, які не дозволяють бути чесними. Він жив лише іншими, готовий був відмовитися від усього, аби допомогти. Віддавав усе, нічого не лишаючи собі. Я знала у житті сотні людей, але жодної такої як Юра. Можливо, він пішов, бо я виросла. Я навчилася обходитися без нього. Інколи наші спільні знайомі, колеги сердилися на нього, бо він нікого не чув. Нині стоїть перед очима, як одна з колег забігла у мій кабінет і кричала, аби я йшла і спілкувалася "з цим аутистом". Головне, він чув себе! "Велика риба" www.kinopoisk.ru/film/9617/
[700x380]
В ту ночь я понял, что зачастую тем, кого считают злыми и опасными, просто одиноко и не хватает приятного общения… Фільм про інше, але я хочу сказати про складних людей. Переконалася, чим сильніше людина закрита, чим жорсткіша у спілкуванні, тим вразливіша і тонша у неї душа. Такі люди відчувають усе на дуже тонкому інтуїтивному рівні, їх складно обманути. У них серце без панацирю, яке вони ховають за маскою. До таких людей практично не можливо підібрати ключ, але якщо виходить - вони відкриваються дуже просто. Раз і все! На це можна навіть витратити життя, але воно того варте. "Мирний воїн" www.kinopoisk.ru/film/87161/[700x466]
— Где ты, Дэн? — Здесь. — Какое время? — Сейчас. — Кто ты? — Этот момент. Це ТЕ чому я вчилася цілий рік і досі вчуся. Інколи виходить, інколи не дуже. Але все частіше я відчуваю, що сила зростає, що я обрала правильний шлях. Я передумала мільйон думок, перечитала тонни книжок, я навчилася приймати біль, гамувати його в собі, я навчилася контролювати думки в своїй голові. Це наче балансування на канаті. Я усе рідше стала падати. "Втече із Шоушенка" www.kinopoisk.ru/film/326/[700x700]
" Он смог переплыть эту реку дерьма и выйти из неё чистым". У кожного з нас своя "річка". Ми можемо забруднитися, або вийти чистими. Все залежить наскільки ти віриш у те своє "Зіхуатанехо", наскільки наполегливо до нього йдеш. Коли ти втратив усе - єдине, чого в тебе не можуть забрати, що не можливо навіть торкнутися в тобі - це надія. Вона безцінна, бо вона тримає і дає життя. Інколи, надія усе, що лишається. "Доки не зіграв у ящик" www.kinopoisk.ru/film/258885/[688x384]
Древние египтяне верили что перед воротами рая спрашивают 2 вещи: 1) Нашел ли ты радость в жизни? 2) А твоя жизнь принесла радость другим? Ось на друге запитання я не готова відповісти. Я не знаю, чи принесла радість іншим. Не хочу жити цим, але є бажання порадувати хоч одну людину. Я взагалі не вірю в якесь глобальне "радування". То має бути дуже адресно.) "Любов" www.kinopoisk.ru/film/506239/
Жизнь — только слово. Есть лишь любовь и есть смерть. Виктор Цой. «Легенда» Найчесніший фільм про ЛЮБОВ. Повне занурення. Розірвав мене на шматки. Навіть слова підібрати складно, наскільки він глибокий. ДАЛІ БУДЕ...