я любила це місто і не любила. воно мене виснажувало, а потім дарувало нереальні хвилини щастя. усе, що я пережила тут, було моїм маленьким життям. нині на прогулянку мала три години. ходила швидко, намагалась пройти колишніми своїми шляхами. було легко.
я фанат таких внутрішніх дворів-колодязів. навіть жила колись у такому. мені чомусь завжди хочеться стати по середині і почати кружлятися, щоб будинки також закрутилися, наче у вирі.
я малою думала, що усі скульптури живі. особливо після того, як прочитала казку про Нільса. досі не позбулася цього відчуття.
біля цієї гробниці у мене ніколи не виходили чіткі фото і я вирішила, ця також мусить бути не чіткою.
такий Львів я люблю навіть більше за отой туристичний.
вперше спробувала. так не сподобались, що навіть бажання не загадувала.)
персонажі
майже усі старі будинки в центрі зачинені на кодові замки
біля цього лева я вже маю фото. з тих часів він не змінився. тоді я фотографувалася тут дуже щасливою.
самі знаєте хто з ключем самі знаєте від чого
ну як, як настільки пронизливим може бути камінь
тепер він зустрічає отак. я щиро радію, що мала нагоду познайомитися та кілька разів дуже гарно поспілкуватися з цією людиною. від нього йшло якесь неймовірне тепло.
мене вражає оця увага до дрібниць. найменша оздоба тут шедевр у нинішньому часі
легендарна книгарня. три літери НТШ студентам, мабуть сняться.)
ще одне легендарне місце. колись ми купували тут найсмачніші у Львові хот-доги
не втрималась і узяла одненький. такі самі добрі (без сосиски)
закусила "Веронікою". хай там що каже Оля Фреймут, а у них геніальні тістечка.
сподобалось, що у нього в ногах, на цеглинах сидить маленьке голуб"я
купила своїм таку класну штуку, а вони не стали їсти. знала, з"їла б сама дорогою.