завжди захоплююся людьми, котрі вміють вдало жартувати. скажеш такій людині слово, хоп і є жарт. але не плаский, а хороша, вдала реакція.

я ніколи так не вміла і не вмітиму. хіба інколи виходить, коли не намагаюся і не думаю. певно, це якась звичка все аналізувати та зважувати вимикає у мозку оту іронію стосовно себе та інших.

колись давно читала інтерв"ю із Джолі і вона чесно зізнається, що мабуть, в її возку не присутня оця ділянка, котра відповідає за жарти.

одні вміють жартувати, інші ні. гірше, певно, й не це. гірше, коли не вмієш сміятися з жарту. не розумієш, або не чуєш його.

у мене також та ділянка мабуть відсутня. мені не смішно, коли піджартовують над іншими людьми, якимись їх звичками, ще гірше вадами. коли висміюють слабших (а так часто буває).

мені не смішні "гумористи", які вибудовують отой свій гуморизм на звичайних підйобках.

я люблю, як жартували наші дідусі, бабусі. якась просто людська життєва мудрість. вдале підмічання, і якщо підтрунювання, то якесь не вимушене і дуже добре.

не дивлюся взагалі зараз комедії. лише старі радянські. бо вони добрі за суттю. там усе правильно. добро перемагає. а дуже часто отой, хто найбільший злодій, врешті розуміє, що не варто так жити. переосмислює себе якось.

в таких комедіях немає пласких типажів. бо ми люди геть не прості істоти. і злий не завжди злий. а добрий - не завжди добрий.

я зараз якось навіть більше остерігаюсь добрих-добрих. бо в людині усього має бути намішано. оця полярність у бік добра, чи зла. вона, зазвичай, не буває чесною.

у жарті мусить бути також мораль. мудрий той, хто це усвідомлює. отаких жартівників я шаную.