знаєте, що. люди бояться свободи. навіть дуже бояться. бо свобода передбачає відповідальність. перед іншими, або перед самим собою.

дуже просто бути задовбаним дружиною сучкою і казати усім, ну так, я отак живу, бо жінка мене пиляє.

дуже просто (і повірте, я це знаю) бути дружиною чоловіка, яки зловживає випивкою. це взагалі класна штука. ти автоматично стаєш наче матір тереза. всі на тебе дивляться та хитають головами "боже, яка вона бідна". це дає купу переваг. ну от наприклад: а) можна не доглядати за собо (я така нещасна, він у мене козел, хто на мене подивиться, а йому я і сто років не потрібна.) б) можна не дбати за свій дім (та куди ж його дбати, хіба з таким щось путнє зробиш), в) можна не народжувати дітей (ну з ким їх там народжувати). список можна продовжувати дуже і дуже довго.

позиція жертви дуже зручна. вона є прекрасним прикриттям і знімає всі відповідальності.

я така страшна, бо мене не любить чоловік. я товста, бо в мене того чоловіка немає. я не реалізовую себе, бо в мене зараз складний період і депресія.

скільки разів я отак собі брехала. скільки разів заплющувала очі і вмовляла "ну от, треба це перечекати, а потім ти станеш красивою і успішною".

бути жертвою обставин, людей не позиція слабких. то позиція, мабуть, підсвідомо хитрих. тих, хто любить замилити очі.

але... якщо надто довго грати у таку гру починаєш заграватися і врешті розумієш, що тут все грає проти тебе самого. зручна позиція жертви мені чимось нагадує жінку, в якої срач у хаті і до котрої прийшли гості, а вона каже їм "ой, сорі, вибачте, у нас ремонт". можна так збрехати раз, можна навіть двічі. можна навіть рік із горем пополам робити той ремонт, але не повсякчас і не все життя.

звісно, що інші не тицьнуть тебе носом, вони лише тактовно відійдуть та промовчать. але тим сам бачиш свої трабли. ти сам розумієш, що від себе ніц не приховаєш.

певно, найпрекрасніший момент у житті, коли починаєш виносити із "комори" отой весь мотлох, який ти ховав від усіх, а в першу чергу від себе. заходишся його перебирати, викидати.

чесність із собою це найпрекрасніше, що може бути. чесність, але не самоїдство. чесність гарно здобрена любов"ю і вірою в усе хороше.

те, що ти маєш, воно уже твоє. але також ти сам вирішуєш, продовжувати його нести у житті (як отой чемодан без ручки), чи облишити, бо воно віджило себе. а ти з нього виріс, як зі старого ровера, в котрому коліньми зачіпаєш кермо.

я знову повторюся, не вірте жертвам. їм так зручно. це їхнє бажання і їхня позиція. з жертв виживають одиниці. це правда. бо у більшості вони самі себе з"їдають. своїми нещастями та стражданнями.

виживають ті, хто переосмислив ті страждання. прийняв їх. викинув зі свідомості геть непотріб та спробував піти далі. і хай тих спроб буде багато, але то вже рух. головне, що людина прагне змін. вона визнала  чесно, що її у тім стримує.

позиція жертви це такий хід, хитрість.але в решті-решт, перехитровуєш лише сам себе.