останнім часом мені сниться багато снів, але чомусь усі я стала миттєво забувати. щойно прокинуся - немає сну в голові. це дивно, бо раніше я пам"ятала сни роками. якось шифрувала їх.

прочитала недавно, що наявність снів - це не зовсім добре. свідчить про те, що мозок ніяк не завершить якісь свої процеси і продовжує їх навіть уночі. ми зустрічаємо в снах людей, про щось спілкуємось, конфліктуємо, напаки радіємо.

ще дізналася про одне африканське плем"я, жителям котрого взагалі не сняться сни. наскільки їх мозок чистий від невирішених справ, отих наших постійних зависань у минулому та майбутньому. коли раптом трапляється, що комусь сниться сон, для усього племені це чепе. збираються, щось там радяться, обговорюють.

сьогоднішній сон, як не дивно, я запам"ятала. мені наснився мій перший чоловік. той, із котрим прожила у шлюбі 7 років.

він довго говорив до мене. з великим докором. що от, мовляв, як я не добре вчинила, коли його залишила. що він мене любив і все таке. я здивувалася, бо він мені взагалі ніколи не сниться. і в принципі, я знаю, що у нього після розлучення гарно склалося життя, навіть дітки є.

певно, ця вина десь глибоко засіла в мені самій і це я наче сама з собою поспілкувалася через його образ. "от яка ти не хороша, нашо ти його залишила"

зараз мені більш зрозумілі мотиви мого тодішнього вчинку. ми були різні в своїх бажаннях. це певно, найсильніше усе підірвало. стояли наче поряд, але він дивився на захід, а я на схід. він хотів родини, нормальної, а я хотіла руху та розвитку. я десь підсвідомо розуміла, що мені потрібно пройти оті свої "сім кіл пекла", щоб також прийти до того розміння, що й він. але прийти не тому, що так потрібно. не тому, що в усіх друзів є родини і діти та це норма. а прийти зі своїм власним розумінням, що я хочу від стосунків. що я зможу дати своїм дітям, якими людьми їх виховати.

так дивно зараз. про людину, з якою я проспала сім років у одному ліжку я пам"ятаю лишень, що він любив піцу і в нього була велика родимка на плечі. ще його улюбленим фільмом були "три мушкетери". це свідчить лише про те, що скільки б ти не ділив із кимось територію, все одно ти - це ти, а він - це він.

можливо, я була тоді надто молода. можливо, не знайшла шляхів до тієї духовної близкості. але бути з людиною просто тому, що мені з нею зручно я ніколи не зможу. людина поруч повина мене живити, наповнювати, стимулювати. робити живою. я повинна дивитися на чоловіка широко відкритими очима, радіти його руху та успіхам, підтримувати в невдачах.

я це пишу, можливо, для того, щоб десь внутрішньо вибачитися перед Андрієм. якщо він дійсно відчуває мою вину. бо ми ніколи не спілкувалися після розлучення. я не буду носити ту провину в собі. хочеться усе відпустити. так буде найправильніше.