Останнім часом я перестала розповідати людям, що зі мною відбувається. Навряд, чи їм це цікаво. Не певна, що можу зараз чітко формулювати свої думки. В мені нині поселилось якесь дике, незрозуміле мені відчуття, що я "ніхто". Можливо, через те, що перестала зважати на інших та ідентифікувати себе через їхні оцінки. Зараз мені порожньо. Навіть дуже порожньо в голові. Я просто живу. Живу просто. Їм, сплю, кудись ходжу. Щотижня роблю якусь нову корисну справу, дуже багато працюю. Ще більше отримую інформації звідусіль. Відповіді на якісь мої внутрішні запитання почали якимось дивним чином приходити в моє життя. Достатньо просто відкрити книгу, увімкнути фільм, почути уривок фрази, кинутої кимось. Здається інколи, наче світ довкола мене стоїть та слухає оті мої внутрішні запитання і дає підказки. Зараз тих підказок, мабуть, забагато для мене. Вся інформація мотлохом звалена в кутку свідомості. Я ще не встигла її розібрати, якось розсортувати, навіть для себе. Про які розмови тут може йти мова. Постійно повторію "як є так і є". Не хочу більше ні на що впливати. Нікого зачіпати. Інколи за старою звичкою ще пробую, але це швидко минає. Мені навіть не хочеться із кимось ділитися. Хочеться просто бути. Не в минулому, не в майбутньому, а саме зараз. Нещодавно пережила цікавий досвід. Була у косметолога і вона запропонувала мені нову  маску для шкіри повік. Наклала її на очі товстим шаром, перепитавшись попередньо, чи я не маю клаустрофобії. Я сміливо оголосила, що не маю і за секунду пожалкувала. Коли настала суцільна темінь і я зрозуміла, що не можу розплющити очі, відчала, що фокус зору змістився і я наче дивлюся в саму себе. Все вивернулося назовні. Я злякалася, правда, сильно злякалася. Навіть дихати було важко, але поступово страх минув і я почала наче мандрувати в собі. Ну знаєте, так буває, мабуть, це медитація. Я ніколи не медитувала. Чомусь вважала це зайвим. Тепер розумію, у мене не виходила, бо не могла зупинити нескінченний потім думок у своїй голові. Колись писала, що маю відчуття, наче в голові сидить балакуча мавпа, яка постійно щось лепече. Так і є. За хвилину я встигаю подумати про усе на світі, тому і не виходить медитувати. Але водночас я почала приходити до цієї внутрішньої тиші. Їхала від косметолога додому  і спостерігала свій розум без думок. Це така приємна прохолодна порожнеча в голові. Навіть посміхалася цьому дивному для мене відчуттю. Потім до мене прийшов товариш. Прийшов дуже пізно, близько одинадцятої вечора. Ми сиділи на кухні, він пив каву, я зелений чай. Розповідала йому, як вибухнула колонка, як загорівся лічильник (ми давно не бачилися і він зауважив зміни в моїй квартирі). Тоді він сказав, що в той момент я діяла, наче вояк якихось спецслужб. Абсолютно беземоційно та відсторонено. Насправді ж я діяла в цьому моменті. Коли побачила колонку, яка ось-ось вибухне, коли зайшла до коридору і потім повернулася назад. Закрутила газовий вентиль. Коли на моїх очах розірвало міцну металеву трубу. Я усе це змогла, бо була на сто відсотків присутня. Не думала про наслідки, про те, що можу загинути. Просто бачила перед собою комплекс якихось механічних дій, які я повинна здійснити. У житті так і повинно бути. Сукупність дій без ярликів "добре", "погано". Усе є як є. Люди поводять себе як поводять. Вони як і ти мають на це повне право. Хіба тобі хтось винен. Який сенс засуджувати, якщо лише твій власний мозок вішає ці ярлики. Потім я зголосилася його провести. Мені хотілося вийти о 12 ночі на повітря, відчувала через відчинене вікно, що там вперше задихало теплом, весною. Я довела його до старої церкви, потім увімкнула плеєр і пішла сама гуляти нічним містом. Не боюсь ночі, не боюсь нічних вулиць, людей, котрих зустріну, не боюся гуляти одна. Усі наші страхи надумані. 99% того, що снує в голові ніколи з вами не трапиться. А трапиться зовсім інше, на що ви найменше сподіваєтеся. Такий ось фокус життя. Іще він перепитав мене, нащо мені ота порожнеча в голові. Я на хвилину замислилась, але потім зрозуміла, коли твій розум мовчить, починає говорити твоє істине єство. Ти наче під'єднуєшся до якогоїсь великої світової мудрості. Сам дивуєшся речам, які починаєш говорити, обставинам, котрі починають траплятися.

пс. фіксую усе для себе. щоб знати, куди рухаюсь. якщо вам є що казати, скажіть. якщо просто хочеться кинути порожню репліку - проходьте. мені байдуже до ваших оцінок.