Вперше за усе життя я не купую ялинку, не прикрашаю дім (гірлянда на вікні не рахується, вона там цілий рік). Вперше я не бачу в цьому потреби. І це не показне, і абсолютно не заклик усім не святкувати. Просто у мене тепер кожен день особливий. Я зрозуміла, не потрібно чекати якоїсь спеціальної дати, аби мати свято. Відкрию таємницю, святкувати можна кожен день! Правда! А то ми всі чекаємо-чекаємо.... А потім біжимо кудись. Стаємо у чергу, звіряємо годинники, щоб не дай бог не пропустити. Пропустити що??? Отак бігаючи і чекаючи, ми пропускаємо найголовніше - життя.
А тепер про цей рік. Яким він для мене був. А був він найкращим у житті!
Все почалося з нової квартири. Ні, не так. Все почалося зі сміливості. Бажання щось змінити. Обірвати та піти внікуди. Мені байдуже було куди йти. Я не шукала тоді якихось вигод. Просто дах над головою. І квартира сама знайшла мене. Пригадую, поїхала до батьків. Їхала і не знала, куди мені повертатись. Вже коли виходила з потягу, задзвонив телефон. Говорила не знайома мені жінка. Сказала, що дістала мій номер через знайому. Що не хоче звертатися до ріелторів і запропонувала оглянути житло. Я прибігла на зустріч втомлена, сильно перед тим змерзла. Побачила цю жінку, доброту в її очах і зрозуміла, що вже готова жити там. Можна було і не дивитися квартиру. Але ми пішли. І там виявився фантастичний вид з вікна, мільйон вогнів та тиша.
Такою я туди переїхала. Це фото зроблене у день святкування Нового року. Тут я не знаю, що мене чекає. Просто вірю у краще, вірю, що маю сили щось змінити для себе.
Але я не знала наскільки це не просто. Не знала, що шлях для мене обрано зовсім інший. Мабуть, хотіла плавно перепливсти з одних стосунків у інші. Та не так сталося. Вже зараз можу сказати, що вдячна за цей досвід. Без нього не було б мене нинішньої. У це складно повірити, але я наче змінилась на генетичному рівні. Зникло усе, що було і поступово почало з"являтися нове. Тоді ж витерпіти мене було великим геройством. Я мовчала, закривала щоденники, відкривала, діймала якимось дурнуватими запитаннями, бажанням щось зрозуміти, розставити крапки над "і". Зараз розумію, наскільки це виглядало по-дурному. Тішить одне - я була щира у цих проявах. І ламалась на очах. Нічого не приховувала. А коли було не сили терпіти - просто йшла. Доки вдалось відцентруватися в собі, знайти рівновагу, минув час, тонни перечитаних книжок, години розмов, десятки сходжених мною кілометрів. Я розуміла одне - зупинитися не маю права. Мені дано цей досвід і це випробування не просто так. І я повинна усвідомити для чого.
А потім у моєму житті з"явилась вона. І я не знаю, кому дякувати за цю людину. Нині вона серед людей, які найближчі і найдорожчі мені. Не було дня з того часу, щоб ми не спілкувалися. Тепер я нічого не боюсь і ні за що не хвилююсь, бо є Катя. А Москва з недавніх пір - це взагалі наче сусідня вулиця. Ця людина рідна мені душею. У нас навіть у житті все відбувається синхронно. Ми відчуваємо стани, настрої одна одної на відстані. Навіть повірити не могла колись, що можлива така спорідненість, але вірте, так буває.
А весною я стала іншою. І це помітно. Я відчула в собі силу і ця сила зростала. Я стала зустрічати особливих людей в своєму житті. Пробувати нові для себе речі. Навесні я стала фотографувати. Пригадую, як вперше вийшла гуляти з фотоапаратом. Зробила кілька кадрів і відчула неймовірне щастя. А потім він почав мене рятувати. Наче показував світ довкола. Вчилась дивитися та бачити. І це був дуже цінний для мене досвід.
Літо розпочалося швидко, гаряе, несподівано. Розпочалося з якогось спокою, насолоди і любові в собі і до себе. Були болі, були сльози, але то було інше. Я відчувала, що щось намацала. Наче нитку клубка, котрий поступово розмотується та кудись мене веде.
І я почала насолоджуватися. Їсти полуниці, спати голою, нічого не планувати, нікому нічого не обіцяти, відрощувати волосся, купувати красиві парфуми. Я почала жити.)
Пити смачний чай у гарних місцях та любуватися заходом сонця.
Вперше за останні надцять років з"їздила до бабусі в Білорусію. І вона була щаслива. А я гуляла цими дивовижними місцями, спала у найпухкіших в світі подушках, їла якісь нереальні за смаком млинці з печі. Більшу насолоду годі й уявити.
І були коники. Ще одна моя нова любов. Було щось зовсім нове для мене. Як вони солодко пахнуть, які вони теплі, граційні...
Це фото мені надіслав мій добрий друг, коли я дізналася, що маю в грудях пухлину. Пообіцяв, коли все закінчиться - ми вип"ємо хорошого віскі. Щаслива, що усе відбулося вчасно. Що пухлину виявили саме тоді. Коли лікар мені повідомив, що гарантія між доброякісною та злоякісною - 50% на 50% я лише перепитала його, а чи можна перенести операцію на тиждень. Він сказав, що немає проблеми. Застеріг, що мені не можна засмагати і треба берегтися. Натомість, я зібрала речі та поїхала на море. Поїхала слухати джаз у Коктебель. Моя душа більше не страждала. В мені був спокій і я знала, що це мені по силах.
Я писала тут, що лише раз зірвалася. Після операції. Коли мені в руки дали пухлину і наказали нести її на аналіз. Я зайшла в приміщення, якийсь чоловік показав мені вхід з іншого боку, через морг. Я зайшла і опинилася у довжелезному коридорі з трун. Спазмувало горло і я не змогла дихати. Зателефонувала дуже важливій для мене людині. Він сказав потрібні слова. Ота підтримка в ту хвилину була важливою для мене. Тоді я почула дуже правильні думки!!!
Квитки дивом узялися. Все вийшло навіть краще, ніж я сподівалася. Їла, спала, гуляла, фотографувала. Раділа новій батьківській дзеркальній шафі.)
На морі було море. Був мій уюблений Бреговіч. Були нові люди, відчуття. Наші шляхи дивним чином перетинаються і розходяться. У тому також є великий сенс.
За час відпустки я прочитала кілька товстезних і складних книг. Щодня робила конспекти. Я багато нотувала для себе, гуляла, дивилася фільми. Вчилася, вчилася, вчилася.... І милувалася морем.
Зізнаюсь, я перестала бачити різницю в порах року. Мені усе подобається. Жартую тепер, "человеку без мозга хорошо, ему все нравится". Мені все подобається. Усе, що є довкола. Трапляється, щось засмучує, але я намагаюсь не надавати значення таким речам, не зациклюватись і не впускати їх у своє життя.
Мені зараз дуже добре з собою. Завжди знаходжу собі заняття. Не ставлю великих задач, але маю розписані кроки, котрі прості на перший погляд, але тепер я знаю - ведуть мене у потрібному напрямку. Я планую купівлю штативу, ремонт свого великого ноута, встановлення потрібних програм, зйомки відео. Мені цікаво, бо це те, що я люблю і що сама обираю для себе.
Я знаю, що наступний - буде для мене роком дії. А значить, так усе і трапиться.
Це фото я зробила випадково в Коктебелі. З того часу зрозуміла, що в мені народилося зовсім нове уявлення любові. Я докорінно переосмислила це почуття. Тепер я маю багато чого дати людині, котра буде поряд. Щиро радітиму її розвитку, її свободі, її успіхам. Любов - це не біль. Справжня любов - це спокій та прохолода. Це рух, довіра, підтримка. Це велика повага до свободи іншого, до його особистості.
Знайте, коли у моєму щоденнику з"явиться ця картинка. Просто без жодних слів. Це означатиме початок відліку нового, початок пізнання НОВОЇ, ІНШОЇ мене.