"В житті не важливий сигнал джипіес..."
Я на вихідних була в хорошому місці. І мені там подумалось.
Більшість із нас надто зайняті продумуванням свого життєвого сценарію, або якихось окремих його фрагментів. Це як вивчити маршрут наперед і потім все сприймати за належне, або навпаки сердитись, що якісь речі не на своїх місцях, не там де повинні бути. Чесно кажучи, я не знаю, де опинюсь завтра. Що це буде за місце і люди. До усього готова і усе прийму. Не хочу і не буду більше вигадувати сценарій життя, бо тим самим власноруч створюю для себе рамки і для інших також. Але (!!!) я знаю, що як хочу, як я хочу, що я люблю. Це поєднання бажань по суті є протилежним, яле, якщо вдуматися, дуже правильним. Опишу образно.
Треба мати основу, центр, якір. Щоб ти за будь-яких обставин стояв на місці, а не кидався зі сторони в сторону.
Бо ж зазвичай, ми напридумуємо собі усього і кіпішуємо, якщо щось не так. А хто сказав, що має бути саме так? Наші всі прикрості від того, що щось не співпадає у пазлах. Ви можете вирішувати лише за себе, а решту просто впускати в своє життя. Не треба нічого списувати лише того, що щось пішло не так. Воно пішло саме тим шляхом, яким повинно було піти. Просто ми самі ще цього не зрозуміли. Треба мати терпіння до усього. Терпіння дати можливість життю розгорнути потрібну дорогу.
Нічого не пришвидшувати, не уповільнювати лише через надумане.
Хай усе йде своєю чергою, хай усе має свій час і своє місце.
пс.
подібний підхід дає свободу тобі самому і можливість іншим також бути вільними.
немає нічого гіршого і більш зв"язуючого по руках ніж очікування, що хтось зробить, дасть, буде таким, як його хочуть бачити.