Я запізнилася з цією стрічкою на цілих шість років. Так вийшло, що побачила "Ейфорію" російського режисера Івана Вирипаєва лише зараз. І зрозуміла - ось, нарешті, віднині він один з моїх улюблених режисерів. Фільми часто мене самі знаходять. Наче просяться - ну візьми, подивись. Знайшла цю стрічку вконтакті і була вражена головною картинкою на відео. Коли ж увімкнула, сиділа, наче заворожена. Стільки простору та краси, руху я не бачила в жодному кіно. Хотілося зупиняти кожен кадр та роздивлятися, або відфотографувати геть усе, бо кожен момент був настільки вивіреним і точним.... Це зовсім не європейське кіно. Воно наше, правдиве, з надривом. Але той надрив такий вишуканий, що хочеться милуватися. Можливо, тому що Вирипаємо режисер театру і кіно, яке він знімає нині, наче поєднання цих двох величин. І може я не правильно зараз скажу, але за відчуттям він наче сучасний Тарковський з такою ж приємною протяжністю кадру. Це означає, що звичайну билинку може знімати хвилин 5 і ти сидиш наче загіпнотизований та роздивляєшся її (а так часто робили у дитинстві). Історія проста, і якась навіть безсюжетна, ні... швидше бездіалогова, але це нічого не псує. Бо у житті ми і так надто багато говоримо, і часто за словами немає суті. Історія про двох - чоловіка та жінку і третього, котрий завжди зайвий. А також про те, що один день може змінити все. І так, зазвичай, і стається. Те, що плануєш, вивіряєш рідко перетворюється на реальність. Спеціально зробила добірку кадрів із фільму. Він прекрасний по суті і за формою.
