Вчора уночі плакала над фільмом. Я рідко тепер плачу над фільмами. Здається, передивилася усе "плакальне" кіно. Фільми не прості, котрі можна вважати класикою. Аж ні. "Спорожніле місто" (російською "Опустевший город") мені порадили. За винятками пристаю на чиїсь ради. Хіба кількох людей, смаку котрих довіряю беззастережно. А тут відчула, що фільм "мій". У головній ролі Адам Сендлер. І... він там зовсім не дурачок, до котрого звикли. Дуже глибокий, занурений у себе, непередбачуваний та дивний. Якщо коротко сюжет - кіно про двох друзів, один з котрих втратив родину під час терактів у Америці. Втратив дружину та трьох доньок. Залишився зовсім сам. Але фільм не банально про цю втрату. Він дуже багатошаровий. Він про дружбу, біль, допомогу, прийняття, особисту свободу в стосунках, чесність. Хороше і несподіване кіно.
Сподобалось, що герой Сендлера колекціонував старі платівки. Коли купував їх - нюхав. Я теж так часто роблю зі старими книжками.
