я прокинулась вранці з відчуттям глобальної тиші всередині. це була саме внутрішнія, ніяк не зовнішня тиша. відчуття для мене зовсім нове, тому я хочу зараз його зафіксувати. отак як колись я прокинулася з відчуттям "не болю" і прислухалася до нього, поступово усвідомлюючи, так нині я намагаюсь зрозуміти цю тишу в собі. якщо вдатися до образних описів, то скидається на те, наче в тобі знаходиться по вінця повне горня і воно не переливається, не розхлюпується, а міцно стоїть. і рідина в ньому наче кам'яна і дуже стала, хоч водночас плинна і рідка. я не знаю як це, але саме так відчуваю. і немає внутішнього вітру. це я також зрозуміла останнім часом. отой внутрішній вітер він найнеприємніший. це він пробирає тебе морозом і холодить душу. зараз в мені цього немає. є лише тиша і я сама, повна по вінця.
і ще... я здається знаю як пояснити цю тишу... просто мій світ мене береже