Найбільший кайф - прийти вранці на роботу, заварити велику чашку кави, зручно вмоститись і читати тексти. Особливо,  коли як зараз на дворі дощ і туман. Вже нині я розумію, що так здійснилася моя давня дитяча мрія. Коли я була малою, не випускала книжки з рук. Читала усюди, де тільки можна було читати. Коли я навчалася в першому класі, усюди тягала за собою томик Бальзака. Мама часто стояла вранці під дверима туалету, де я зачинялася аби читати, і кричала, щоб виходила, бо спізнюся до школи. Тоді я мріяла вирости і стати продавцем у газетному кіоску. Я завжди любила підходити та крадькома спостерігати як працюють ці тітоньки. Мені здавалося, що вони наче у раю. Сиди собі цілісінький день та читай. У тебе постійно купа нових газет та журналів і усі вони пахнуть новенькою типографічною фарбою. Дома я навіть гралася в газетний кіоски. Брала в діда усі випуски газети "Ізвєстіє", котру він передплачував, складала в рядок на полиці та милувалася. Так я гралась, коли була дуже малою. Коли стала трішки більшою, придумала іншу гру. Я уявляла, як я б наприклад, могла відсидіти за когось термін у в'язниці, аби мені нанесли в камеру багато книжок і давали їсти. Ще одними бозями на той час для мене були бібліотекарі. Я задздрила їм страшенно. Мені здавалося немає в світі прекраснішої роботі, ніж ця. Завжди була записана в усі міські бібліотеки. Найулюбленішим заняттям для мене було набрати стос книжок і нести їх додому у передчутті як відкрию та буду спочатку нюхати (я завжди нюхаю книжки), а потім читати. Вже навіть коли стала журналістом я не полишала своєї мрії про читання. Я писала, але думала, як це кайфово сидіти і просто читати. Мені шалено подобається відчувати слова. Наче гратися літерами. Коли читаю текст, хочеться, щоб він лився гладенько наче річка. Колись почула і запам'ятала слова нашого головного редактора, коли читаєш добре відредагований текст, має бути відчуття, наче став під душ і тебе приємно омиває тепла вода. Тому, коли писала свої тексти, я часто любила роздрукувати їх на папері та читати в голос, бо важливий не лише зміст, а ота навловима плинність. Мелодикою тексту можна багато досягти. Можна збурити, можна заколисати, можна розбурхати якісь почуття. Самою мелодикою, навіть не словами. Для мене взірцем прекрасних текстів, які ось так плинуть є твори українського письменника Михайла Стельмаха. Це золото української літератури. Мене дивує, чому в школі його так мало вивчають. Його "Гуси лебеді летять" найпрекрасніше з усього прекрасного будь-коли мною читаного.Слова настільки філігранно відточені, літери настільки підібрані, що хочеться купатися у них, смакувати, перекочувати в голові та на язику. Зараз бачу, що в когось є талант писання, а у мене мабуть є і залишиться постійна жага читання.... і я тому безмежно рада.

... ну хіба це не краса

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила. І радість, і смуток, і срібний передзвін огортають та й огортають мене своїм снуванням.
Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте і міниться увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитнава діброва під селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу.
І цей увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони одлітали від нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом і знову пролетіли над нашою хатою. Аби я був чародієм, то хіба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видіння казки, її нерозгадані дороги, дрімучі праліси і ті гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з біди малого хлопця. Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо...