*****

Так любо вдвох залишитися нам,
Тебе я роздягаю, мов перлину,
Цілую білу шию лебедину,
Стою перед тобою – голий сам.

І ноги безкінечні, як дорога:
Так джміль тривожить квітки квіт вологий.
Ми творимо кохання світлий храм.

Мене вгортаєш шовком свого тіла,
До лона тулиш, з шалу осміліла,
Танок передаєш моїм ногам.

5.

Танок передаєш моїм ногам
Уже не в хаті, а на свіжім сіні
Купаємось у сонячнім промінні
Відкриті дужим польовим вітрам.

Твоїх цілунків п’ю живий бальзам,
Між повних цицьок натрусилось сіно,
Сосок смокчу, немов мала дитина,
Вклоняюсь достигаючим плодам.

Рукою пещу молодий живіт
Тугий і ніжний, наче оксамит,
Розсунув стегон заповітну браму.

Немов калина з хмелем заплелись,
Жадібні губи кров’ю налились:
Злягаємось докупи животами.

6.

Злягаємось докупи животами,
В безмежне поле вийшли кораблі,
Гублю в тумані обрії землі,
Лиш хвилі, вкриті цвіту пелюстками.

Десь родяться в глибинах урагани:
По обрію лиш сполохи зірниць.
Природи шалу нам не зупинить –
Я розчинився в музиці органній.

Бо лоскіт наростає як прибій,
Твій ритм стає невтримний і страшний,
Мордуємось, мов стали ворогами.

Об’єднання заполонило нас,
На грані Роду золотий екстаз:
Собі ми видаємося Богами.

7.

Собі ми видаємося Богами,
Затримать хочем навіжену мить,
Та кров, немов гірський потік, шумить,
Клекоче поміж тіла берегами.

Прадавніми родинними піснями
Той шум в моєму серці забринів,
В моєму серці обізвавсь той спів,
Полинув понад рідними полями.

Мов тиша залягла перед грозою,
Так ми удвох напружились з тобою,
Ось-ось з-під віїв бризнути сльозам.

До мене линеш, як трава до гаю,
Тебе, як перепілку пригортаю,
Ми творимо, захмелені життям.

8.

Ми творимо, захмелені життям.
Ти стала вся м’яка і розімліла,
Твої обійми ніжно-злагіднілі,
Стулились очі тихим забуттям.

А лоно марило передчуттям.
Що ми зійшлись, у тому ми не винні,
А винні в тому трелі солов’їні,
Бо вічно на землі цвісти садам.

Зненацька струм єство моє пройняв,
Усенький світ на мить як спалах став,
Немов би розщепилася хвилина.

В тобі все трепетало і цвіло,
Топлюсь в тобі, як в річці джерело,
Роз’ятрюється внутрішнє проміння.

9.

Роз’ятрюється внутрішнє проміння:
Купаємось у полум’ї вогню,
Тебе від себе я не відрізню –
Єдине ми створіння старовинне.

Василь Рубан. Вінок сонетів